Місячний камінь полностью

З цими лагідними словами він поклав кий і вийшов з залу.

Навівши довідки в кімнаті для слуг, я взнав, що Розанна пішла в свою кімнату; вона, подякувавши, відмовилась від будь-якої допомоги куховарки і просила тільки про одне: щоб дали їй спокій. Отже, про її зізнання (якщо вона справді збиралася зробити таке зізнання) годі було й говорити сьогодні. Я доповів про все це містерові Френкліну, який після цього залишив бібліотеку й пішов спати.

Я саме гасив світло й зачиняв вікна, коли до мене зайшов Самюель із звісткою про двох гостей, яких я зачинив у своїй кімнаті.

Дискусія про білу мохову троянду, очевидно, нарешті закінчилась. Садівник пішов додому, а сищика Каффа не можна ніде знайти на всьому нижньому поверху будинку.

Я заглянув у свою кімнату. Цілком вірно — там нікого не було; я знайшов тільки два порожні кухлі, і відчувався сильний запах гарячого грогу. Невже сищик сам пішов у спальню, яку для нього приготували? Я піднявся нагору подивитися.

Коли я дістався до другої площадки сходів, мені почувся зліва звук тихого і спокійного дихання. Ліва сторона пло­щадки вела в коридор, який сполучався з кімнатою міс Речел. Я заглянув туди й побачив таку картину: поперек коридора стоять три стільці, а на них, скрутившись кала­чиком, спить сищик Кафф! Його сивіюча голова була закри­та червоною носовою хусточкою, а за подушку правив чорний фрак.

Він спав чуйно, як собака, і тільки-но я наблизився до нього, він одразу ж прокинувся.

—  На добраніч, містере Беттередж, — промовив він. — І майте на увазі, коли вам заманеться вирощувати троянди, найкраще не прищеплювати білу мохову рожу до шипшини, що б там не говорив садівник!

—  Що ви тут робите? — спитав я. — Чому ви не в ліжку?

—  Я тому не в ліжку, — відповів сищик, — що належу до тих небагатьох людей на цьому суєтному світі, які не можуть заробляти гроші воднораз чесно й легко. Сьогодні ввечері трапився дивний збіг обставин у час між повернен­ням Розанни Спірман з Тремтливих пісків і рішенням міс Веріндер виїхати звідси. Що б не ховала Розанна, мені ясно, що ваша панночка не зможе поїхати, поки не взнає, що це сховане. Вони обидві, здається, сьогодні увечері вже нишком бачились. Якщо спробують знову зустрітись, коли в будинку все стихне, — я тут як тут. Лайте не мене за те, що я не виконав вашого розпорядження спати у спальні, містере Беттередж, лайте алмаз.

—  Хотів би я, щоб цей алмаз ніколи не потрапляв у наш будинок! — вихопилось у мене.

Сищик Кафф глянув похмуро на три стільці, до яких він сам себе присудив цієї ночі, і відповів серйозно:

—  І я теж.

 Вночі нічого не трапилось, і (я щасливий додати!) міс Речел, і Розанна не робили ніяких спроб зустрітися, — пильність сищика Каффа лишилась без винагороди.

Я сподівався, що сищик Кафф відразу ж, уранці, поїде у Фрізінголл. Однак він затримався, немов хотів спочатку ще щось зробити. Я дав змогу йому діяти самостійно і, вийшов­ши незабаром на подвір'я, зустрів містера Френкліна на його улюбленій алеї біля чагарника.

Не встигли ми перекинутися з ним кількома словами, як до нас несподівано приєднався сищик. Він підійшов до містера Френкліна, який прийняв його вельми гордовито.

—  Ви хочете мені щось сказати? — ось і все, що він одержав у відповідь на ввічливе побажання містерові Френкліну доброго ранку.

—  Так, я маю дещо сказати вам, сер, — відповів детек­тив, — з приводу слідства, яке я тут веду. Вчора вам стало відомо, який оборот приймає це слідство. Цілком природно, що, в вашому становищі, ви образились і засмутилися. Цілком природно також, що ви зганяєте на мені свою злість, викликану сімейним скандалом.

—  Що вам треба? — перебив його містер Френклін до­сить різко.

—  Я хочу нагадати вам, сер, що я, в усякому разі, досі, не помилявся. Маючи це на увазі, пригадайте також, що я — поліцейський чиновник і дію тут за дорученням хазяйки дому. Як ви гадаєте, за даних умов, повинні ви чи ні як добрий громадянин допомогти мені особливими відомостями, які, напевно, є у вашому розпорядженні?

—  Я не маю ніяких особливих відомостей, — відповів містер Френклін.

Сищик Кафф залишив без уваги цю відповідь, наче її й не було, і вів далі:

—  Ви можете допомогти мені, сер, щоб я не витрачав свій час на розпитування в місті. Для цього ви повинні зрозуміти мене й розповісти все одверто.

—  Я вас не розумію, — відповів містер Френклін, — і мені нема про що розповідати.

—  Одна з ваших служниць (не хочу називати її ім'я) минулого вечора розмовляла з вами віч-на-віч...

Містер Френклін знову обірвав його різко й відповів:

—  Мені нема про що розповідати.

Я стояв мовчки біля них і подумав про те, як причинилися двері напередодні і як зникли поли фрака за рогом коридора. Не могло бути сумніву, сищикові Каффу таки вдалося під­слухати нашу розмову, і тепер він запідозрює, що Розанна Спірман розважила свою душу, признавшись у чомусь містерові Френкліну.