Місячний камінь полностью

—  Ні, — сказала вона сама до себе, продовжуючи мес­ти, — я знаю кращий спосіб розважити свою душу.

—  Який?

—  Будь ласка, дозвольте мені продовжувати свою роботу!

Пенелопа пішла слідом за нею, бажаючи їй допомогти.

Але Розанна відповіла:

—  Ні. Я хочу сама виконати свій обов'язок. Дякую вам, Пенелопо.

Вона подивилася в мій бік.

—  Дякую вам, містере Беттередж.

Нічим не можна було зворушити її, ні про що було го­ворити з нею. Я дав знак Пенелопі йти зі мною. Коли ми залишали її, вона, як і раніше, замітала коридор, наче уві сні.

—  В цій справі може розібратись тільки наш лікар, — ска­зав я. — Ми тут безсилі.

Моя донька нагадала мені про те, що містер Кенді хворий: він (як ви, можливо, пам'ятаєте) простудився ще того вечора, як у нас був званий обід. Його помічник, якийсь містер Езра Дженнінгс, був, звичайно, до наших послуг. Але в нашій місцевості його мало хто знав. Його найняв містер Кенді за вельми дивних обставин: чи праві ми, чи ні, але ніхто з нас не любив його й не довіряв йому. У Фрізінголлі були й інші лікарі, але ми їх не знали, і Пенелопа побоювалася, щоб при нинішньому стані Розанни вони не завдали їй ще більшої шкоди.

Я хотів було поговорити з міледі. Але, пригадавши, що в неї й свого клопоту аж надто багато, не наважився дода­вати до всіх неприємностей новий клопіт. А все ж таки треба було щось робити. Становище дівчини, на мою думку, було явно тривожним, і про це необхідно було повідомити пані. Досить неохоче пішов я до неї у вітальню. Але там нікого не застав. Міледі замкнулася з міс Речел, і мені не залишалось нічого іншого, як чекати, поки вона вийде звідти.

Я чекав марно, поки годинник на парадних сходах пробив без чверті другу. Через п'ять хвилин мене гукнули знадвору. Я відразу ж упізнав цей голос. Сищик Кафф повернувся з Фрізінголла.

 Підійшовши до парадних дверей, я зустрів сержанта на сходах. Не до вподоби мені було висловлювати йому після того, що сталося між нами, хоч якийсь інтерес до його справ; і все ж інтерес цей був такий сильний, що я не зміг утриматись. Почуття власної гідності сховалося вглиб, а назовні вихопилися слова:

— Що нового у Фрізінголлі?

— Я бачив індусів, — відповів сержант Кафф, — і взнав, що саме Розанна купила нишком у місті минулого четверга. Наступного тижня в середу індусів випустять на свободу. Я анітрохи не сумніваюсь, так само як не сумнівається й містер Мартует, що вони приходили сюди для того, щоб украсти Місячний камінь. Однак розрахунки їхні були розстроєні тим, що трапилося тут у середу вночі, і вони так само мало причетні до пропажі алмаза, як і ви. Але я можу сказати вам одне, містере Беттередж: якщо ми не знайдемо Місячного каменя, то знайдуть його вони. Ви ще почуєте про цих трьох фокусників.

Саме тоді, коли сержант промовив ці слова, з прогулянки повертався містер Френклін. Подолавши свою цікавість краще, ніж зумів це зробити я, він мовчки пройшов повз нас у будинок.

А я, остаточно принизивши свою гідність, вирішив повністю скористатися принесеною жертвою.

— Досить говорити про індусів, — сказав я. — Що ви скажете про Розанну?

Сищик Кафф похитав головою.

— З цього боку таємниця повита ще більшою темрявою невідомості, ніж раніше. Я дізнався, де вона була в Фрізінголлі, — в крамниці торговця полотном Молтбі. Вона нічого не купувала ні в інших мануфактурних крамницях, ні в модисток, ні в кравців. У Молтбі Розанна купила тільки великий шматок полотна і дуже старанно вибирала матерію певного гатунку. А щодо кількості, то вона взяла стільки, щоб вистачило на нічну сорочку.

— Чию нічну сорочку? — спитав я.

— Для себе самої, звичайно. Між північчю і трьома годинами ранку, в четвер, вона, мабуть, пройшла в кімнату панночки, щоб домовитись, куди сховати Місячний камінь, поки ви всі спали. Повертаючись звідти, вона зачепила сорочкою за свіжо вифарбувані двері. Дівчина не могла змити плями, не могла й знищити сорочки, не маючи в запасі іншої, схожої на цю, щоб увесь комплект її білизни виявився повним.

— А які у вас докази, що це сорочка Розанни? — заперечив я.

— Матеріал, який вона купила для заміни, — відповів сищик. — Якби йшлося про сорочку міс Веріндер, їй довелося б купити мережив, оборок і ще бозна-чого, і вона не встигла б пошити її за одну ніч. Шматок простого полотна означає просту сорочку служниці. Ні, ні, містере Беттередж, — все це досить ясно. Заковика полягає в тому, щоб відповісти на питання: чому, пошивши нову сорочку, вона сховала замазану, замість того щоб її знищити? Якщо дівчина не схоче пояснити, лишається тільки один спосіб розгадати цю загадку: обшукати Тремтливі піски. І тоді істина відкриється.

— А як же ви знайдете цю схованку? — поцікавився я.

— На жаль, я не можу задовольнити вашу цікавість, — сказав сержант. — Це секрет, який я маю намір залишити при собі.