— Так. У цьому листі має бути пам'ятна записка, як знайти те місце, де вона сховала свою річ. Я повинен взнати в поштовій конторі, яка адреса зазначена на цьому листі. Якщо це та адреса, яку я підозрюю, наступного понеділка я зроблю вашій приятельці, місіс Йолланд, новий візит.
Я пішов із сержантом замовити фаетон. На конюшні ми почули знову звістку про зниклу дівчину.
Як виявилось, про зникнення Розанни вже знали всі слуги. Вони самі почали розшуки і щойно спіймали моторного хлопчака, прозваного Дафі (Простачок), якого іноді брали полоти траву в саду і який бачив Розанну Спірман півгодини тому. Дафі запевняв, що дівчина не пройшла, а пробігла повз нього сосновою алеєю в напрямі морського берега.
— Хлопчик добре знає тутешній берег? — спитав сищик Кафф.
— Він народився й виріс на цьому березі, — відповів я.
— Дафі, — сказав сищик, — хочеш заробити шилінг? Якщо згоден, то ходімо зі мною. Нехай фаетон буде напоготові, містере Беттередж, коли я повернуся.
Він рушив до Тремтливих пісків з такою поспішністю, що мої ноги (незважаючи на те, що добре збереглися в мої роки) не змогли б поспіти за ним. Маленький Дафі, як це роблять юні дикуни в нашій місцевості, коли їм дуже весело, — завив од радощів і помчав слідом за сищиком.
Тут я знов не можу ясно усвідомити стан моїх думок за час між відходом і поверненням сищика Каффа. Якась дивна, приголомшлива тривога охопила мене. Я брався то за те, то за інше в домі і надворі, робив щось нікому не потрібне, але що саме, не пригадую. Навіть не знаю, скільки часу минуло після відходу сищика до пісків, коли Дафі прибіг назад з дорученням до мене. Сержант Кафф дав хлопчикові листок, вирваний з записної книжки, на якому було написано олівцем: «Пришліть мені швидше черевик Розанни Спірман».
Я відправив першу стрічну служницю по нього в кімнату Розанни й послав хлопчика назад з дорученням сказати, що я сам принесу черевик.
Знаю добре: діяти таким чином не означало швидко виконати одержані інструкції. Але перш ніж віддати черевик Розанни в руки детектива, я вирішив особисто перевірити, що це за нова містифікація. В цю хвилину мене знову охопило бажання вигородити дівчину. Це почуття (не кажучи вже про розшукну лихоманку) змусило мене поспішити на берег, тільки-но віддали мені в руки черевик; я майже біг, наскільки дозволяли мені сили в мої сімдесят років.
Коли я наблизився до берега, хмари потемнішали, і дощ линув суцільною білою стіною, гнаною вітром. Я чув плескіт моря, воно билося об піщаний берег бухти. Трохи далі проминув хлопчика, який сховався від дощу між піщаних горбів. Потім я побачив бурхливе море, хвилі заливали берег, густий дощ, який мчав над водою, мов покривало, і жовтий дикий берег з самотньою чорною фігурою, що стояла на ньому, — фігурою сищика Каффа.
Побачивши мене, він показав рукою на північ і закричав:
— Тримайтеся цієї сторони! Ідіть-но до мене сюди!
Я підійшов до нього; я задихався; моє серце билось так, наче хотіло вискочити з грудей. Я не міг промовити й слова. Я хотів поставити йому сотню запитань, але жодне з них не злинуло з моїх вуст. Його обличчя злякало мене. Я побачив у нього в очах вираз жаху. Він вихопив черевик з моїх рук і приклав його до слідів на піску, які йшли з півдня, від того місця, де ми стояли, і прямо до того виступу скелі, що називається Південним стрімчаком. Слід ще не був змитий дощем, черевик дівчини точнісінько співпав з ним.
Сищик мовчки показав на черевик, який прийшовся до сліду.
Я схопив детектива за руку, силкуючись заговорити до нього, і не міг. Він ішов по слідах усе далі й далі, до скель. Південний стрімчак починало поступово заливати припливом; вода затоплювала огидну поверхню Тремтливих пісків. Тут і там, з упертим мовчанням, важким, як свинець, з упертим терпінням, яке страшно було спостерігати, сержант Кафф прикладав черевик до слідів, що завжди були направлені в один бік — прямо туди,
Нарешті він спинився, знову подивився мовчки на мене, а потім на море, яке все далі й далі заливало Тремтливі піски. Я теж глянув на воду і зрозумів, про що він думає. Страшенно тупий дрож пройняв мене раптом. Я впав навколішки в пісок.
— Вона приходила до своєї таємної схованки, — почув я голос сищика, — і на цих скелях з нею сталось якесь страшне нещастя.
