Сержант Кафф і я залишились удвох біля сходів. Сищик стояв, повернувшись обличчям до просіки між деревами, в якій видно було один з поворотів дороги, що вела з дому. Він заклав руки в кишені і тихо насвистував про себе «Останню літню рожу».
— На все є свій час, — кинув я досить сердито. — Тепер не до свисту.
В цю мить удалині в просіці показалась карета, яка швидко наближалась до виїзду з воріт. Крім Самюеля, на зап'ятках маячила ще одна людина.
— Все гаразд, — промурмотів про себе сержант.
Він обернувся до мене.
— Тепер не до свисту, містере Беттередж, ви правильно сказали. Час приступати до діла, не шкодуючи нікого. Ми почнемо з Розанни Спірман. Де Джойс?
Ми обидва почали гукати Джойса, але відповіді не одержали. Я послав одного з помічників конюха знайти його.
— Ви чули, що я сказав міс Веріндер? — спитав сищик, поки ми чекали. — І ви бачили, як вона це сприйняла? Я кажу їй прямо, що її від'їзд ставить перешкоду для відшукання алмаза, — а вона їде, незважаючи на ці слова! У вашої панночки, містере Беттередж, є супутник у кареті її матері, і його ім'я — Місячний камінь.
Я не сказав нічого. Я лише твердо вірив у міс Речел.
Помічник конюха повернувся: за ним ішов, дуже неохоче, як мені здалося, Джойс.
— Де Розанна Спірман? — спитав сержант Кафф.
— Ніяк не можу збагнути, сер, — почав Джойс, — мені дуже прикро, але якось так...
— Перед моїм від'їздом у Фрізінголл, — сказав сержант, різко перебиваючи його, — я наказав вам не зводити очей з Розанни Спірман, не даючи їй помітити, що за нею стежать. Невже ви хочете сказати мені, що дали змогу їй непомітно втекти?
— Боюся, сер, — пробурмотів Джойс, починаючи тремтіти, — що я, можливо, трохи перестарався, не даючи їй помітити мого нагляду. В цьому будинку так багато коридорів на нижньому поверсі...
— І давно ви спустили її з ока?
— Близько години, сер.
— Ви можете повернутись до своїх обов'язків у Фрізінголл, — промовив сищик, як завжди, стримано і з своєю звичайною спокійною й похмурою манерою. — Мені здається, у вас немає хисту до цієї професії, містере Джойс. Ваша нинішня робота трохи вища за ваші здібності. Прощавайте!
Полісмен пішов геть. Мені важко зараз передати вам, як вплинула на мене звістка про зникнення Розанни Спірман. Думки мої мінялися з гарячковою швидкістю, — наче я думав про п'ятдесят різних речей водночас. Так я і стояв, не зводячи очей з сержанта Каффа, — мені зовсім відняло мову.
— Ні, містере Беттередж, — мовив сищик, немов угадавши в потоці моїх думок головну і відповідаючи на неї перше, ніж на решту. — Ваш друг Розанна не проскочить у мене між пальцями так легко, як ви гадаєте. Поки я знаю, де міс Веріндер, я тримаю в своїх руках і спосіб відшукати спільницю міс Веріндер. Я перешкодив їм зустрітися цієї ночі. Дуже добре. Тоді вони постараються зустрітись у Фрізінголлі, замість того щоб зійтися тут. Слідство треба просто перенести, — трохи швидше, ніж я сподівався, — звідси в той дім, куди поїхала міс Веріндер. А тим часом я, мабуть, попрошу вас знову скликати слуг.
Я пройшов з ним до кімнати для слуг. Соромно признатись, але гріх втаїти, — коли він промовив останні слова, у мене знову почався приступ розшукної лихоманки. Я забув, що ненавиджу сержанта Каффа, і, конфіденційно взявши його під руку, спитав:
— Ради бога, скажіть нам, що ви тепер збираєтесь робити зі слугами?
Великий Кафф спинився нерухомо, в якомусь меланхолійному екстазі звертаючись до пустоти:
— Якби цей чоловік, — сказав він, очевидно маючи на увазі мене, — розумівся ще на вирощуванні троянд, він був би найдосконалішою людиною в усьому світі!
Після такого сильного прояву почуттів сищик зітхнув і взяв мене під руку.
— Річ ось у чому, — сказав він, знову повертаючись до справи. — Розанна зробила одне з двох: або пішла прямо у Фрізінголл (перш, ніж я туди дістануся), або пробралася спочатку в свій тайник на Тремтливих пісках. Найперше нам треба з'ясувати, хто із слуг бачив її востаннє до того, як вона вийшла з дому.
Нам удалося з'ясувати, що останньою Розанну бачила Ненсі, посудниця.
Ненсі бачила, як вона вийшла з листом у руках і спинила прикажчика з м'ясної крамниці, який біля чорного ходу здавав куховарці привезене ним м'ясо. Ненсі чула, як вона просила цього чоловіка віднести на пошту листа, коли він повернеться у Фрізінголл. Він подивився на адресу і здивувався, що лист, адресований у Коббс-Голл, треба здати на пошті у Фрізінголлі, та ще в суботу, і зауважив, що лист не зможе дійти до адресата раніше понеділка. Розанна відповіла йому, що коли й не дійде лист до понеділка, це не має значення. Вона тільки хоче, щоб він виконав її просьбу. Він пообіцяв і поїхав. Ненсі покликали на кухню. Розанни Спірман після цього ніхто не бачив.
— Ну, а що ж далі? — спитав я, коли ми знову залишились удвох.
— Далі, — відповів сищик, — я повинен їхати у Фрізінголл.
— З приводу листа, сер?
