Якби він облив мене відром холодної води, навряд чи це викликало б у мене більш неприємне відчуття, ніж те, яке викликали його слова. Запевнення міс Речел у своїй невинності робило поведінку Розанни — пошиття нової сорочки, переховування замазаної сорочки і все інше — абсолютно непояснимою. І це не спадало мені на думку доти, поки сержант Кафф не нагадав про все в одну хвилину!
— По-друге, — вів далі сержант, — ви знову почуєте про трьох індусів. Ви одержите звістку про них або в тутешніх околицях, якщо міс Речел залишиться тут, або з Лондона, якщо міс Речел поїде в Лондон.
Втративши будь-який інтерес до трьох фокусників і цілком упевнившись у невинності панночки, я досить легко сприйняв друге завбачення.
— Ви перелічили з трьох подій, що мають відбутись, дві, — сказав я. — Ну, а яка ж третя?
— Третя й остання, — відповів сержант Кафф, — полягає в тому, що ви рано чи пізно почуєте дещо про лондонського лихваря, про якого я вже двічі згадував. Дайте мені ваш записник, і я запишу вам про всякий випадок його ім'я й адресу, щоб ви не помилились, коли справді одержите звістку про нього.
Він чітко написав на чистому аркуші: «Містер Септімус Люкер, Міддлсекська площа, Лембет, Лондон».
— Ось, — сказав він, — показуючи на адресу, — останнє слово про Місячний камінь, яким турбую вас зараз. Майбутнє покаже, правий я чи ні. А поки що, сер, забираю з собою щиру особисту прихильність до вас, яка, мені здається, робить честь нам обом. Якщо ми не зустрінемось до мого виходу у відставку, сподіваюсь побачити вас у гостях у моєму будиночку поблизу Лондона, який маю на меті придбати. І ви побачите, містере Беттередж, що в моєму саду будуть зарослі травою стежки. А щодо білої мохової троянди...
— Дідька лисого виросте у вас біла мохова троянда, якщо ви не прищепите її до шипшини! — вигукнув хтось нам у вікно.
Ми обернулись. Це був невгамовний містер Бегбі, в якого невистачило терпіння чекати біля хвіртки. Сержант потис мені руку й подався на подвір'я, розпалившись іще більше.
— Спитайте його про мохову троянду, коли він повернеться додому, і ви побачите, що від його доказів не залишиться й сліду! — крикнув мені у вікно знаменитий Кафф.
— Добродії! — відповів я, втихомирюючи їх обох, як мені вже доводилося втихомирювати раніше. — В питанні про мохову троянду ви обидва маєте рацію!
З таким же успіхом я міг би товкти воду в ступі. Вони пішли, завзято сперечаючись про троянди і ні на йоту не поступаючись один перед одним. Коли я востаннє глянув на них, містер Бегбі уперто хитав головою, а сержант Кафф міцно тримав його за руку, наче арештанта. А втім... Хоч я весь час і ненавидів сержанта, повинен визнати, що він таки сподобався мені.
Поясніть, якщо можете, цей душевний стан. Незабаром ви збудетесь мене й моїх суперечностей. Коли я повідомлю про від'їзд містера Френкліна, на цьому, нарешті, закінчаться суботні події. А коли я далі оповім про вельми дивні факти наступного тижня, цим самим я завершу свою частину розповіді й передам перо людині, яка має продовжити історію про Місячний камінь. Якщо ви втомилися за читанням цієї повісті так само, як я за писанням її, — боже, яке задоволення дістанемо ми з вами через кілька сторінок.
Я приготував кабріолет на той випадок, якщо містер Френклін неодмінно захоче поїхати від нас вечірнім поїздом. Поява на східцях спершу багажу, а слідом за ним і самого містера Френкліна показали мені досить ясно, що він уперше в житті твердо дотримується прийнятого рішення.
— Значить, ви й справді вирішили їхати, сер? — запитав я, коли ми зустрілися з ним у холі. — Чому б не почекати днів зо два і не дати міс Речел можливості схаменутися?
Закордонний лоск, напевно, зовсім зійшов з містера Френкліна, коли настав час сказати «прощавайте». Замість відповіді, він подав мені листа, якого написала йому міледі. Більша частина листа була заповнена тим, що вже було сказано нею в листі, одержаному мною. Але в кінці була приписка про міс Речел, яка пояснить наміри містера Френкліна, якщо не пояснить нічого іншого.
«Ви дивуєтесь, напевно, — писала міледі, — що я дозволяю доньці залишати мене в цілковитому незнанні справи. Пропав алмаз вартістю в двадцять тисяч фунтів, і я повинна припускати, що пропажа його не становить ніякої таємниці для Речел; що якесь незрозуміле зобов'язання мовчати накладене на неї якоюсь людиною або якимись абсолютно невідомими мені людьми, що мають на увазі якусь мету, якої я не можу навіть відгадати. Чи можна пояснити, що я дозволяю таким чином збиткуватись над собою? Можна цілком пояснити за даних обставин стан Речел. Вона в такому нервовому зворушенні, що на неї боляче дивитись. Я не наважуюся знову почати розмову про Місячний камінь доти, поки час не заспокоїть її хоч трохи. Ось чому я, не вагаючись, відмовилась від послуг представника розшукної поліції. Таємниця, що збиває з пантелику нас, збиває з пантелику і його. В цій справі стороння людина не може нам допомогти. Присутність детектива в моєму домі тільки збільшує мої страждання, а одне тільки його ім'я роздратовує Речел.
