Місячний камінь полностью

Все це нагадало мені слова містера Френкліна про розкиданість і роз'єднаність сім'ї, і думки мої, природно, звернулись до самого містера Френкліна. Чим більше я думав про нього, тим більше мене тривожило його майбутнє. Скінчилося тим, що я написав листа камердинерові його батька, містерові Джефко. Я просив повідомити мені, що робитиме містер Френклін після приїзду в Лондон.

Недільний вечір був такий скучний, що далі нікуди, — гірший, ніж суботній. Ми скінчили цей день, як сотні тисяч інших людей закінчують його раз у тиждень на цих островах, — чекаючи, коли нарешті настане час лягати спати, і, не дочекавшись, поснули в своїх кріслах.

Настав понеділок. Не знаю, як іншим домочадцям, а мені він завдав чималого потрясіння. В цей день справдилося перше провіщення сержанта Каффа про те, що я почую дещо від Йолландів.

Я вирядив Пенелопу й покоївку міледі на залізницю з багажем у Лондон і сновигав по саду, коли почув своє ім'я. Обернувшись, я опинився віч-на-віч з донькою рибалки, Кривоніжкою Люсі. За винятком кульгавості і худорби (останнє, на мою думку, страшенна вада в жінці), в цій дівчині, на чоловічий погляд, було немало привабливих якостей. Смугле, розумне, з тонкими рисами обличчя, приємний чистий голос, чудове каштанове волосся належали до її позитивних якостей. Одним з її нещасть була милиця. Вадою у ній була також її запальна вдача.

— Ну, моя люба, — сказав я, — що вам треба від мене?

— Хто тут у вас Френклін Блек? — спитала дівчина, кидаючи на мене лютий погляд і спираючись на свою милицю.

— Це неповага говорити так про джентльмена, — відповів я. — Якщо ви хочете довідатись про племінника міледі, то, будь ласка, називайте його містером Френкліном Блеком.

Вона зробила крок до мене і глянула так, наче збиралася з'їсти мене живцем.

— Містером Френкліном Блеком? — повторила вона слідом за мною. — Йому краще підходить ім'я — вбивця Френклін Блек!

Мій досвід поводження з покійною місіс Беттередж став у пригоді і на цей раз. Коли жінка намагається роздратувати вас, відплачуйте їй тією ж монетою — постарайтеся зі свого боку роздратувати її. Жінки взагалі готові до будь-якої відсічі з вашого боку, окрім цієї. Одним єдиним словом можна добитись не гірше, ніж цілою сотнею слів, і одним словом я добився цього від Кривоніжки Люсі. Я подивився лагідно їй в обличчя і сказав:

— Дурниці!

Дівчина відразу ж спалахнула. Вона зручніше стала на дужу ногу, взяла милицю й люто вдарила нею тричі об землю.

— Він убивця! Він убивця! Він убивця! Через нього загинула Розанна Спірман!

Вона прокричала це надзвичайно пронизливим голосом. Двоє людей, що працювали поблизу нас у саду, підвели очі, побачили, що це Кривоніжка Люсі, і, знаючи, чого можна сподіватись від неї, знову повернулись до своєї справи.

— Через нього загинула Розанна Спірман? — спитав я. — Що змушує вас так говорити, Люсі?

— А вам що до того? І взагалі, кому яке діло до цього? О, якби вона була такої думки про чоловіків, як я, вона була б зараз жива!

— Вона, бідолашна, завжди була про мене хорошої думки, — сказав я, — і, наскільки пам'ятаю, я завжди старався бути лагідним з нею.

Я промовив це якомога заспокійливіше. По правді кажучи, я не наважився ще більше роздратовувати дівчину своїми дотепами. Раніше я помічав тільки її погану вдачу. Тепер же я примітив нещастя, яке змушує бідняків бути зухвалими. Моя відповідь зм'якшила Кривоніжку Люсі. Вона схилила голову на свою милицю.