Джером кидає погляд на екран Номера Три, починає знову переглядати фото матері Брейді Хартсфілда, потім різко повертається до попереднього комп’ютера.
— Ого, — гукає він. — Погляньте-но сюди, Білле.
У лівому нижньому куті екранної панелі Номера Три висить іконка «Блакитної Парасольки».
— Відкрий, — каже Ходжес.
Джером відкриває теку, але там пусто. Нема нічого невідісланого, а вся стара кореспонденція, як їм відомо, з «Блакитної Парасольки» відправляється прямо в інформаційне потойбіччя.
Джером сідає до Номера Три.
— Хол, цей мусить бути входом до його віртуальної світлиці. Майже напевне саме цей.
Холлі приєднується до Джерома.
— Я гадаю, що решта, то здебільшого для показухи — так він може прикидатися, ніби перебуває на мостику зорельоту
Ходжес показує на файл, позначений 2009.
— Нумо, подивимося, що тут таке.
Клац мишкою виявляє субфайл з назвою «МІСЬКИЙ ЦЕНТР». Джером його відкриває і вони бачать довгий список статей про те, що відбулося там у квітні 2009 року.
— Цей гівнюк збирав вирізки з газет, — каже Ходжес.
— Перевірте все на цій машині, — каже Холлі Джерому. — Починаючи з жорсткого диска.
Джером його відкриває.
— Ох, чорт, подивіться лишень на це лайно, — показує він на файл під назвою «ВИБУХІВКА».
— Відкривайте вже! — шарпає його за плече Холлі. — Відкривайте, відкривайте, відкривайте мерщій!
Джером відкриває і виявляє черговий субфайл.
«Скриньки всередині скриньок, — думає Ходжес. — Комп’ютер, це не що інше, як вікторіанський комод з розсувними стінками, повний секретних шухлядок».
Холлі показує пальцем:
— Агов, хлопці, гляньте на це. Він завантажив собі з «бітторрента»[345] цілком
— Овва, — відгукується Джером, і вона щипає його за руку.
Біль у плечі Ходжеса гіршає. Він іде назад до сходів і важко сідає. Джером із Холлі, схилені над Номером Три, цього не помічають. Він упирається руками собі в стегна («Мої товстючі стегна, — думає він, — мої
«Прошу тебе, Господи, не треба інфаркту.
Він робить ще кілька довгих вдихів. Задавлює відрижку, і біль починає стишуватися.
Сидячи з похиленою головою, він усвідомлює, що дивиться між східців. Щось там зблискує у флуоресцентному світлі зі стелі. Ходжес опускається на коліна й залазить під сходи подивитися, що воно таке. Воно виявляється підшипниковою кулькою з неіржавіючої сталі, більшою за ті, якими напакований його Веселий Ляпанець, ваговитою на його долоні. Він дивиться на своє викривлене відображення на круглому боці, і в ньому починає зростати здогадка. Хоча насправді вона не зростає; вона
Подалі під сходами лежить зелений сміттєвий пакет. Ходжес підповзає до нього з затиснутою в кулаці сталевою кулькою, відчуваючи, як павутиння, що висить під щаблями сходів, лоскоче його рідіюче волосся і зростаючу лисину. Джером з Холлі збуджено теревенять, але він не звертає уваги.
Вільною рукою він хапає той пакет і починає рачкувати з-під сходів назад. Краплина поту затікає йому в ліве око, пекуча, і він її зморгує. Він знову сідає на сходи.
— Відкрийте його електронну пошту, — каже Холлі.
— Боже, ну й начальниця, — зауважує Джером.
— Відкривайте, відкривайте, відкривайте мерщій!
«Ви маєте рацію, Холлі», — думає Ходжес і відкриває пакет для сміття. Усередині нього обрізки дротів і щось схоже на розкурочену монтажну плату. Це лежить поверх якоїсь одежі кольору хакі — нібито сорочки. Він відсовує обрізки дротів убік, витягає і розправляє перед собою ту одежину. Не сорочка, а туристичний жилет, того типу, що з бізліччю кишень. У півдесятку місць його підкладка розпорота. Ходжес сягає рукою в один з таких прорізів, промацує і витягає звідти ще дві підшипникові кульки. Це
Тепер це самогубчий жилет.
Чи то був ним. З якоїсь причини Брейді його розрядив. Тому що його плани змінилися щодо того Дня Кар’єр у суботу? Мабуть, що так. Тепер вибухівка може лежати в його машині, якщо він уже не вкрав собі якусь іншу. Він…
— Ні! — скрикує Джером. А далі буквально ридає. — Ні! Ні, ні.
— Будь ласочка, нехай цього не трапиться, — голосить Холлі. — Хай цього не трапиться!
Ходжес випускає жилет з рук і поспіхом перетинає кімнату до батареї комп’ютерів, подивитися, що вони там побачили. Там електронний лист від сайту, що називається «ФанТастик», в якому висловлюється подяка містеру Брейді Хартсфілду за його замовлення.
