Коли вони проминають естакади 2А та 2В, Ходжес бачить «МАК». Він розцвічений вогнями, наче якийсь джукбокс, парковка — суцільне море машин. Нарешті на його виклик відповідають, але, перш ніж він встигає промовити бодай одне слово, робот починає читати йому лекцію жіночим голосом. Машина робить це повільно й старанно, немов звертаючись до особи, у котрої англійська нерідна мова, і то на слабенькому рівні.
— Вітаю, і дякую вам за ваш дзвінок у Міський арт-культурний комплекс, де ми робимо життя кращим і будь-що є можливим.
Ходжес слухає, з телефоном Холлі приплюснутим собі до вуха, і піт котиться в нього по щоках і шиї. Зараз шоста хвилина по сьомій. «Той сучий син не зробить своєї справи, поки не розпочнеться шоу, — запевняє Ходжес себе (насправді він так молиться), — а рок-концерти завжди починаються з запізненням».
— Пам’ятайте, — солодко пащекує роботеса, — ми залежимо від
— Що там відбувається? — кричить Джером, коли вони проминають естакади 3А та 3В. Наступний знак попереджає: «З’ЇЗД 4А НА СПАЙСЕР БУЛЬВАР ЧЕРЕЗ 1/2 МИЛІ». Джером тицяє Холлі свій телефон і Холлі намагається додзвонитися спершу до Тані, а потім знову Барбарі, проте безрезультатно.
— Я слухаю звичайну задристану рекламу, — каже Ходжес. Він знову масує западину в себе на плечі. Біль такий, як від нагноєного зуба. — Іди наліво на з’їзді з естакади. Тобі треба буде зробити правий поворот, я гадаю, десь за квартал. Можливо, за два. У всякому разі, біля «МакДоналдса».
Хоча «мерседес» зараз уже летить зі швидкістю вісімдесят[348], звук двигуна хіба що трішки гучніший за сонне мурмотіння.
— Якщо ми почуємо вибух, я зійду з розуму, — каже Джером відчужено.
— Просто кермуйте, — каже Холлі. Непідкурена сигарета дрижить у неї в зубах. — Якщо ви нас не розбабахаєте, ми впораємося. — Вона знову набирає Танін номер. — Ми схопимо його. Ми схопимо його, схопимо його, схопимо його.
Джером кидає на неї погляд:
— Холлі, ви чисто навіжена.
— Просто кермуйте, — повторює вона.
— Також ви можете використовувати вашу картку «МАКу» для отримання десятивідсоткових знижок у добірних, вишуканих ресторанах і місцевих роздрібних крамницях, — інформує Ходжеса жінка-робот.
І тільки після всього того, нарешті, вона переходить до справи.
— У головному офісі нема наразі нікого, хто міг би прийняти ваш дзвінок. Якщо вам відомий додатковий номер відділу, з яким ви бажаєте зв’язатися, ви можете набрати його будь-якої хвилини. Якщо ні, будь ласка, вислухайте уважно, тому що опції нашого меню змінилися. Щоб подзвонити Ейвері Джонс в офіс Театральної трупи, наберіть один-нуль. Щоб подзвонити Белінді Дін в офіс кас, наберіть один-один. Щоб подзвонити в офіс Міського симфонічного орке…
«Ой, Боже милостивий, — думає Ходжес, — це ж, курва, якийсь каталог „Сіерз“[349]. Ще й у абетковому порядку».
«Мерседес» присідає й хилиться, коли Джером завертає на 4А і мчить вниз по вигнутій естакаді. На світлофорі внизу червоне світло.
— Холлі, що там з вашого боку?
Вона дивиться, не забираючи телефон від вуха.
— Проскочите, якщо поквапитесь. Якщо хочете, щоб нас усіх повбивало, тоді вагайтесь.
Джером притоплює акселератор. Жорстко загрібаючи ліворуч, «мерседес» Олівії стрибає через чотири дорожні смуги, верещать шини. Звучить «гуп», коли вони б’ються об бетонний роздільник. Пишним гармидером квітнуть автомобільні гудки. Краєм ока Ходжес бачить панельний ваговоз, який, щоб уникнути їх, вилазить на бровку.
— Щоб подзвонити до господарчої служби й завсценою, наберіть…
Ходжес гатить у дах «мерседеса»:
— Що к-херам сталося з живими людьскими істотами?
Тільки коли попереду з’являється Золота Арка «МакДоналдса», жінка-робот повідомляє Ходжесу, що він може подзвонити у відділ безпеки «МАКу», набравши три-два.
Він це робить. У телефоні гуде чотири рази, потім там знімають слухавку. Те, що він чує, спонукує його повірити, що він божеволіє.
— Вітаю, і дякую вам за ваш дзвінок у Міський арт-культурний комплекс, — промовляє сердечно жінка-робот. — Де ми робимо життя кращим і будь-що є можливим.
— Місіс Робінсон, а чому концерт досі не починається? — питає Дайна Скотт. — Уже десять хвилин на восьму.
Таня думає, чи варто розповісти їм про концерт Стіві Вандера, на який вона ходила вже старшокласницею, про той, що був призначений на восьму годину вечора, а розпочався насправді тільки о пів на десяту, але вирішує, що це, либонь, було б наразі недоречним[350].
Хільда супиться на свій телефон.
— Я так і не можу додзвонитися до Ґейл, — жаліється вона. — Усі бісові мережі пере…
Вона не встигає договорити, як світло починає повільно гаснути. Це викликає дикі крики радості та хвилі оплесків.
