Мiстер Мерседес полностью

Звичайно, цей старий коп твердіший горішок за бідну, пригнічену комплексом провини Олівію Трелоні… але доводити її — то було просто хітова пісня для нервової системи, і Брейді не терпиться спробувати такого знову. У деяких аспектах підштовхування Ніжної Лівві до краю прірви подарувало збудження більше, ніж тоді, коли він був сотворив криваву косовицю серед юрмища тих довбнів, шукачів роботи, перед Міським Центром. Тому що таке потребувало роботи мозку. Потребувало планування. І невеличка допомога з боку копів не завадила також. Чи здогадувалися вони, що, завдяки своїм хибним висновкам, вони також почасти винні у самогубстві Ніжної Лівві? Напевне не Гантлі, думка про таку ймовірність ніколи б не впливла до його трударської голови. А от Ходжес. У цього могли бути деякі сумніви. Декілька маленьких мишок, що точать дроти десь вглибині мозку цього поліцейського-розумаки. Брейді на це сподівається. А якщо ні, йому може надатися шанс розповісти про це копу. На «Блакитній Парасольці».

Втім, здебільшого саме завдяки йому, Брейді Хартсфілду. Його заслуга належить йому. Міський Центр — то був паровий молот. Над Олівією Трелоні він працював скальпелем.

— Ти мене слухаєш? — питає Фредді.

Він усміхається:

— Мабуть, я десь на хвилинку трішки кудись відволікся.

Ніколи не бреши, якщо можеш сказати правду. Правда не завжди найбезпечніший вибір, але в більшості випадків так. Знічев’я він загадується, що б сказала Фредді, якби він їй повідомив: «Я той самий Мерседес-Кілер». Або якби він сказав: «Фредді, у мене в коморі в підвалі лежить дев’ять фунтів саморобної пластикової вибухівки».

Вона дивиться на нього так, ніби вміє читати його думки, і Брейді на мить стає тривожно. Потім вона каже:

— Це твоя праця на двох роботах. Це тебе виснажить.

— Так. Але я б хотів знову повернутися до коледжу, а ніхто за нього не заплатить, окрім самого мене. А на мені ж іще й мати.

— З винцем.

Він усміхається:

— Моя мати здебільша полюбляє горілочку.

— Запроси мене додому, — каже Фредді зловісно, — я її витягну нахер кудись на збори АА[66].

— Не допоможе. Пам’ятаєш, як сказала Дороті Паркер[67], авжеж? Можна підтягнути шльондру до культури, але неможливо примусити її думати.

Фредді на якусь мить задумливо застигає, а потім, закинувши назад голову, вибухає хриплим Марлборо-реготом.

— Я не знаю, хто така Дороті Паркер, але цю фразу я заберу собі, — і продовжує далі розважливо: — Серйозно, чому б тобі просто не попросити у Фробішера додаткових годин? Та твоя інша робота — то ж натуральний відстій.

— Я тобі поясню, чому він не попросить у Фробішера додаткових годин, — каже, виступаючи на вантажну платформу, Фробішер. Ентоні Фробішер молодий і, як годиться комп-фанату, в окулярах. Цим він схожий на більшість працівників «Дискаунт Електронікс». Брейді також молодий, але на вигляд приємніший за Тоунза Фробішера. Не те щоб вродливий. І це якраз добре. Брейді воліє залишатися непоказним.

— То виклади нам, чому так, — каже Фредді, затоптуючи свою сигарету. Навпроти вантажного двору поза гіпермаркетом, що посідає південний край торговельного кварталу «Березовий Пагорб», стоять машини працівників (переважно старі колимаги) та три яскраво-зелені «Фольксвагени-Жуки». Ці завжди в ідеально чистенькому стані, і сонце пізньої весни виблискує на їхніх лобових шибках. На бортах у них написи синьою фарбою: КОМП’ЮТЕРНІ ПРОБЛЕМИ? ВИКЛИКАЙТЕ КІБЕР-ПАТРУЛЬ «ДИСКАУНТ ЕЛЕКТРОНІКС»!

— «Сьоркіт Сіті» накрилися і «Бест Бай»[68] хитається, — каже Фробішер тоном шкільного вчителя. — Завдяки комп’ютерній революції «Дискаунт Електронікс» також хитається — разом із кількома іншими бізнесами, які ще якось тримаються на мінімальному життєзабезпеченні: газети, книжкові видавництва, магазини грамплатівок і Поштова Служба Сполучених Штатів. Це далебі неповний перелік.

— Магазини грамплатівок? — перепитує Фредді, підкурюючи чергову сигарету. — Що таке магазини грамплатівок?

— Не вийобуйся, — каже Фробішер. — У мене є друг, який запевняє, ніби лесбі не мають почуття гумору, але…

— У тебе є друзі? — питає Фредді. — Вау. Хто б міг подумати!

— … але ти вочевидь є доказом того, що він неправий. Ви, друзі, не можете отримати додаткових годин тому, що наша компанія зараз виживає на самих лише комп’ютерах. Здебільшого дешевих, зібраних в Китаї й на Філіппінах. Величезній більшості наших покупців не потрібне більше оте все інше лайно, яким ми торгуємо.

Брейді гадає, що тільки Тоунз Фробішер може таким чином казати: «Величезна більшість». — Почасти це відбувається через технологічну революцію, але також тому, що…

Разом Брейді й Фредді скандують: «…Барак Обама — найбільша помилка з усіх, які бодай колись робила наша країна!»

Фробішер якусь мить кисло роздивляється на них, а потім мовить:

— Принаймні ви слухаєте. Брейді, ти закінчуєш о другій, правильно?