— Нема смачненького предметного доказу, нема обвинувачення. От копи в Модесто знали, що Скотт Пітерсон винен, як сам гріх, а все одно не могли висунути йому обвинувачення, поки не знайшли тіла його дружини й дитини[77]. Та ти й сам це знаєш.
Ходжес знає. Вони з Пітом часто згадували про Скотта і Лейсі Пітерсон під час розслідування зникнення Шейли Дейвіс.
— Але здогадайся, що знайшлося? Кров знайшлася в їхньому літньому будиночку на озері. — Задля ефекту Піт робить паузу, а потім викидає й наступного козиря. — І то її кров.
Ходжес нахиляється вперед, тимчасово забуваючи про їжу.
— Коли це було?
— Минулого місяця.
— І ти мені не сказав?
— Я зараз тобі кажу. Бо зараз ти мене питаєш. Пошуки там довкола все ще тривають. Працюють копи округу Віктор.
— А хто-небудь бачив його в тому районі перед зникненням Шейли?
— О, так. Двоє хлопчаків. Дейвіс пояснив це тим, що збирав гриби. Йобаний Юелл Ґіббонс[78], розумієш? Коли знайдеться тіло — якщо його знайдуть, — друзяка Донні Дейвіс може звільнитися від семирічного очікування, зможе подати петицію на визнання її мертвою і отримає страховку. — Піт дико усміхається. — Подумай тільки, скільки часу він зекономить.
— А як там із Парковим ґвалтівником?
— Там насправді лише справа часу. Ми знаємо, що він білий, ми знаємо, що йому до двадцяти або трохи за двадцять, і ми знаємо, що він ненаситний до добре доглянутих піхов жінок поважного віку.
— Ви запускаєте приманки, авжеж? Бо він же любить теплу погоду.
— Ми це робимо, і ми його схопимо.
— Добре було б, аби ви його схопили раніш, аніж він зґвалтує чергову п’ятдесяти-з-чимось жінку, коли вона повертатиметься з роботи.
— Ми робимо все, що можемо. — Піт трохи роздратований і, коли з запитанням, чи не треба їм ще чогось, з’являється їхній офіціант, він помахом руки відсилає його геть.
— Я розумію, — каже Ходжес. Заспокійливо. — А ломбардний грабіжник?
Піт розпливається в широчезній усмішці:
— Янг Аарон Джеферсон.
— Невже?
— Це його справжнє ім’я, хоча, коли він грав за футбольну команду міської середньої школи, він називав себе ВайЕй. Ну, як ВайЕй Титл[79], розумієш. Хоча його дівчина, а також мати його трирічної дитини, каже нам, що сам він зве себе ВайЕй Цицьки. Коли я спитав у неї, чи то він так жартує, чи серйозно, вона відповіла, що не має жодного уявлення.
Чергова історія, добре відома Ходжесу, така стара історія, що могла б походити з старозавітних казань… і, мабуть, у Біблії й є десь якась із її версій.
— Дозволь, я вгадаю. Він нарубав з десяток справ…
— Наразі вже чотирнадцять. Розмахуючи обрізом, як той Омар у
— …і завжди вислизає, бо удачливий, як той чорт. Але потім він зраджує матусю своєї дитини. Вона скаженіє і здає його.
Піт пістолетом наставляє палець на свого старого напарника.
— Точно в десятку. І наступного разу, коли Янг Аарон зі своїм обрізом на пузі збереться в ломбард або якусь лавку, де міняють чеки на готівку, ми знатимемо про це заздалегідь, а там вже й «янголе, янголе, ми падаємо»[81]…
— Навіщо чекати?
— Знову райпрокуратура, — каже Піт. — Принеси Даяні Довбні шматок м’яса, вона скаже: «Підсмаж, а якщо буде недорум’янений, я відішлю його геть».
— Але ж ви його вже пришпилили.
— Я куплю тобі нові колеса з білими боковинами, якщо ВайЕй Цицьки ще до Четвертого липня не опиниться в окружній, а у в’язниці штату раніше, ніж настане Різдво. Дейвіс і Парковий ґвалтівник можуть забрати трохи більше часу, але ми їх впіймаємо. Хочеш десерт?
— Ні. Так. — Офіціанту він каже: — У вас є ще той ромовий торт? З чорним шоколадом?
Офіціант виглядає ображеним:
— Так, сер. Завжди.
— Мені порцію, будь ласка. І каву. Піте?
— Я вдовольнюся рештою пива. — Кажучи це, він наливає собі з глека. — Ти впевнений щодо того ромового пирога, Біллі? Ти, схоже, набрав кілька фунтів відтоді, як я тебе востаннє бачив.
Це правда. Ходжес їсть на пенсії залюбки, але тільки в останні пару днів йому дійсно почала смакувати їжа.
— Я зважую, чи не стати «Хранителем ваги»[82].
Піт киває.
— Йо? Я зважую, чи не стати священиком.
— Та ну тебе нахер. А як там щодо Мерседес-Кілера?
— Ми все ще опитуємо мешканців того району, де жила Трелоні — фактично, саме там і перебуває зараз Ізабель, — але мене б дуже вразило, якби вона чи хтось інший натрапив на живий слід. Іззі не стукається в жодні двері, в які ми по півдесятка разів уже не стукалися раніше. Той парубок украв шикарну бричку Трелоні, виїхав з туману, зробив свою справу і знов заїхав у туман, кинув машину, а далі… нічого. Не кажи навіть про ВайЕй Цицьки,
— Знаю.
— Ти гадаєш, що й він це
Ходжес похитує туди-сюди долонею, показуючи, що тут важко щось сказати. Можливо, якби він вв’язався з Містером Мерседесом в розмову на тому вебсайті «Блакитна Парасолька», то запитав би.
