— Може, раніше, ніж туди дістанемося, ми побачимо фургон Містера Смаколика? — каже Джером. — Той парубок весь останній тиждень їздив по району, і в нього є страшенно смачні штуки.
— Було б ще краще, — погоджується, підводячись, Ходжес. — Ходімо.
Вони йдуть униз пагорбом до маленького торговельного центру на перехресті Харпер-ровд і Ганновер-стрит з Оделлом, що м’яко ступає між ними на послабленій шворці. За дві милі звідси їм видно будівлі центральної частини, Міський Центр і Арт-культурний комплекс Середнього Заходу домінують серед скупчення хмародерів. На думку Ходжеса, АКС не належить до найгарніших творінь Ю. М. Пея[166]. Не те щоб хтось бодай колись рахувався з його думкою з цього питання.
— То, що там за історія-траторія? — питає Джером.
— Ну, — мовить Ходжес, — скажімо, є такий парубок з давньою пані-подругою, яка живе у центрі міста. Сам він живе у Парсонвілі.
То муніципальний округ відразу за Цукровими Пригірками, не такий шикарний, але далебі не нетрища.
— Дехто з моїх друзів називають той Парсонвіл Вайтвілем, — зауважує Джером. — Я чув, так одного разу сказав мій батько, і мама наказала йому замовкнути з расистськими теревенями.
— Угу.
Друзі Джерома, ті, що чорношкірі, мабуть, називають Цукрові Пригірки також Вайтвілем, що додає Ходжесу впевненості в тому, що принаймні з топографією він не помилився.
Оделл зупиняється проінспектувати квіти місіс Мельбурн. Джером відсмикує його геть, перш ніж пес залишить там свій підпис.
— Ну, як там не є, — продовжує Ходжес, — та його давня пані-подружка має квартиру в кондомініумі в районі Бенсон-Парк — це Віланд-авеню, Бренсон-стрит, Озерна авеню, та частина міста.
— Теж гарно.
— Йо. Він приїздить до неї три-чотири рази на тиждень. Пару разів на тиждень він водить її десь повечеряти або в кіно й залишається в неї на ніч. Коли так робить, він залишає машину — добру машину, «бімер»[167] — на вулиці, тому що район там порядний, добре контролюється поліцією, повно отих потужних дугових натрієвих ліхтарів. А ще й парковка там безкоштовна від сьомої вечора до восьмої ранку.
— Мав би я «бімера», я ставив би його там в якомусь з гаражів і навіть не думав би про безкоштовну парковку, — каже Джером і знову тягне за шворку. — Оделл, припини, пристойні собаки не їдять з риштака.
Оделл озирається через плече і пускає одне око під лоба, немов кажучи: «Звідки тобі знати, що роблять пристойні собаки».
— Ну, в багатих людей іноді бувають дивні уявлення про економію, — мовить Ходжес, думаючи про пояснення місіс Т. причин, чому вона саме так робила.
— Якщо ви так кажете.
Вони вже майже дійшли до торговельного центру. Спускаючись з пагорба, вони чули дзеленькання морозивного фургона, одного разу зовсім близько, але воно знову затихає, коли водій, Містер Смаколик, прямує до кварталу новобудов північніше Харпер-ровд.
— Отже, якось ввечері у четвер той парубок, як звичайно, приїздить із візитом до своєї пані. Він ставить машину, як звичайно — щойно закінчився діловий день, там повно всякого роду парковочних місць, — і замикає машину, як звичайно. Вони з його пані йдуть пішки неподалік, до ресторану, приємно там вечеряють, потім ідуть назад. Його машина стоїть на тому ж місці, він її бачить, перш ніж вони заходять у дім. Він проводить ніч зі своєю пані, а коли виходить звідти вранці…
— Його «бімер» сказав бувай-бувай.
Вони тепер уже стоять перед морозивною крамничкою. Поряд з нею стояк для велосипедів. Джером прив’язує до нього шворку Оделла. Пес лягає, поклавши голову собі на лапи.
— Ні, — каже Ходжес, — машина стоїть. Йому думається, що це збіса добра версія того, що насправді трапилося. Він уже майже сам собі вірить. — Але носом в інший бік, бо тепер вона припаркована на іншому боці вулиці.
У Джерома злітають вгору брови.
— Йо, розумію. Дико, правда? Отже, той парубок іде через вулицю до неї. Машина на вигляд у порядку, вона міцно замкнена, якою він її й залишив, просто стоїть в іншому місці. Тому перше, що він робить, перевіряє, де його ключ, і гоп — той так само у нього в кишені. То що ж там, чорти його забирай, трапилося, Джероме?
— Не знаю, містере Х. Це як з якогось оповідання про Шерлока Голмса, авжеж? Справжня проблема на три люльки[168].
На обличчі в Джерома гуляє легенька посмішка, якої Ходжесу годі інтерпретувати, і він не впевнений, що вона йому подобається. Це
Ходжес видобуває в себе з «Лівайсів» гаманець (костюм — то гарно було, але яке ж це полегшення, знову вбратися в джинси й пуловер з логотипом «Індіанців»). Вибирає п’ятірку і вручає Джерому.
— Піди купи нам морозива. Я поки поняньчуся з Оделлом.
— Цього не обов’язково робити, він і так слухняний.
— Не маю щодо нього сумнівів, але поки ти стоятимеш в черзі, у тебе буде час поміркувати над моєю маленькою проблемою. Уяви себе Шерлоком, можливо, це допоможе.
— Окей, — тут вигулькує Тайрон Екстазний Кайф. — Тіки
