До числа прогресивних тактичних шукань я відношу, зокрема, і запропоновану Ошенковим побудову команди за схемою 1–3–3–4 (воротар, троє захисників, троє півзахисників і четверо нападаючих). Кілька років тому ця схема була зустрінута мало не в штики. Деякі недалекоглядні товариші приписували їй захисний характер, казали, ніби вона суперечить духу всього радянського футбола, головною рисою якого є тільки наступ. Уявляю собі, що б сказали ці горе-тактики, якби тоді знали: у світі вже народилась ще більш (звичайно, зовні) захисна схема, бразільська — 1–4–2–4. Саме ця побудова дала бразільцям рішучу перевагу над усіма іншими командами світу.
Суть, природно, не в самій схемі, не в поматчовій розстановці гравців команди, коли вона починає матч. А в тому, як користуються своєю схемою футболісти, як і коли здійснюються переміщення гравців з лінії нападу в півзахист, захист і назад, хто виконує ці переміщення, який рівень технічної підготовки футболістів. А про це якраз забували. Бачили тільке одне — кияни грають з трьома півзахисниками, значить, вони посилюють лінії захисту за рахунок нападу, бо саме з лінії нападу відтягують назад одного гравця. Як же можна вважати таку побудову прогресивною?
На жаль, тоді Ошенков швидко відмовився від свого задуму. Але цінна ідея ніколи не гине. Мине кілька років, і не тільки динамівці Києва почнуть грати за системою 1–3–3–4, — її підхоплять і інші радянські команди. Зустрінемо ми цю ж побудову і за кордоном. Більш того, граючи саме в такому ключі, ми, динамівці, через п’ять років станемо володарями золотих медалей чемпіонату країни. І якого чемпіонату! В ньому братимуть участь не 12 команд, як завжди, а 22. Поступово ми прийдемо і до того, що почнемо інколи випускати на поле… четвертого захисника, Ануфрієнка, а наш центр захисту в цьому варіанті нагадуватиме «чистильника». Тоді нам вже ніхто не скаже, що ми граємо в захисному плані, бо і напад «Динамо» буде дуже агресивним. Але все це попереду, коли нарешті всі зрозуміють, що тактика невичерпна, що її треба безперервно оновлювати і збагачувати, бо інакше неможливо розраховувати на успіх. І я дуже радий, що прийшов у команду «Динамо» саме в той час, коли тут почались шукання нового, почався, безумовно, прогресивний процес.
Мені вже тоді це дуже подобалось. І я з повною готовністю виконував усе, що вимагали тренери. Розбившись на двійки і на трійки, ми годинами розучували напрямки переміщень, свої виходи в несподівані для суперника точки, створювали «коридори» для використання в нападі півзахисника, розучували стандартні положення і вчились точно використовувати їх. Звичайно, не менше уваги ми приділяли і шліфуванню технічних прийомів, і загальнофізичній підготовці. Адже навіть найпередовіша тактика залишається мертвим скарбом, якщо індивідуальні виконавські можливості футболістів обмежені. Хочу звернути лише увагу на те, що ми спеціально розучували тактичні комбінації, націлені на завоювання оперативного простору, в той час як у інших командах тренування переважно зводились до роботи над технікою і виконання ударів по воротах. Такий стиль роботи динамівців рано чи пізно мав дати позитивні наслідки. Коли саме? Тоді, коли всі ланки команди будуть укомплектовані здібними, технічними гравцями. На жаль, процес оновлення команди дещо затягнувся, тому і наші радощі прийшли з запізненням. Але ми всі роки вірили і знали, що вони прийдуть, не обминуть нас.
Перша така «ластівка» залетіла до нас через рік, коли Ошенкова вже не було в команді (його заступив В. Шиловський). На полі республіканського стадіону імені М. С. Хрущова ми приймали уславлену бразільську команду «Васко да Гама»— одного з незмінних лідерів південноамериканського футбола. До цього ми тут же грали з бразільською командою «Баійя», але вона не справила на нас великого враження, ми перемогли її без особливих труднощів.
Інша справа — «Васко да Гама». Ми так багато чули про неї, нам стільки розповідали про її силу, що здавалось неможливим вирвати в неї перемогу. Більшість знавців пророкувала нам у кращому випадку нічию. І дійсно, коли почалась гра, ми були просто вражені віртуозною технікою гостей. Ми ще ніколи не бачили такого володіння м’ячем. Було схоже, що на полі не футболісти, а естрадні артисти-жонглери, до ніг яких м’яч буквально прив’язаний. Але, незважаючи на атлетичну будову бразільців, на їх витривалість і досконале володіння м’ячем, динамівці перемогли і цю команду з переконливим рахунком — 3:1.
Ця радісна і психологічно дуже велика для нас перемога була здобута завдяки гнучкій тактиці. Не знаю, чи то була в бразільців розвідка боєм напередодні чемпіонату світу з футбола і вони приїхали для того, щоб встановити рівень майстерності радянських команд і окремих футболістів, чи взагалі наша гра на той час була більш зрілою, ніж у представників Нового Світу, але тільки на рахунок гнучкої тактики з нашого боку і досить одноманітної з боку бразільців я відношу перемогу динамівців над ними в 1957 році.
