У дні відпочинку між календарними іграми, коли ми бували дома, я продовжував своє знайомство з Києвом. Ще з шкільних років я був пристрасним книголюбом і театралом. У Києві, в своїй новій квартирі, я зібрав досить велику бібліотеку. А щодо театрів, то ми їх з дружиною відвідували кожного вільного вечора. А в Києві, як відомо, є що і побачити, і послухати. Ми з насолодою знайомились з майстерністю видатних митців: Ужвій, Романова, Халатова, Пономаренка, Добровольського, Білоусова, Гмирі, Руденко, Апухтіна, Тимошенка і Березіна. Кілька разів ходили дивитись вогняні танці ансамблю Вірського. Ми стали постійними відвідувачами філармонії, театрів музкомедії і драми, хоч ще погано розуміли українську мову. Одне слово, ми з головою поринули в культурне життя міста.
У Києві по-новому пішли і мої спортивні тренування. Старший тренер команди Олег Олександрович Ошенков ставив перед командою завдання, які бувало досить важко виконати. Вважаючи, що над технікою повинен працювати переважно сам футболіст, він дуже багато уваги приділяв розучуванню тактичних новин. Мені здається, що це правильно.
І справді, хіба можна вимагати, щоб тренери з кожним з нас окремо працювали над технікою? Чи не залежить вона передусім від нашої сумлінності і серйозності? Щоправда, тренер повинен робити свої корективи, роз’яснити правильне виконання того або іншого технічного прийому, якщо він не виходить у спортсмена, але неможливо вимагати від нього, щоб він ставив техніку всім без винятку гравцям. Для цього ніякого тренувального часу не вистачить.
Інша справа тактика. Вона стала в нас головним напрямом учбової роботи. І, скажу по щирості, лише в Києві я вперше почув від Ошенкова такі слова, як «оперативний простір», «стандартні положення» тощо.
Хай читачів не дивує те, що я часто вживаю слово «вперше». Мені здається, що тим і цікаве життя, що воно, як повноводна річка, до краю насичене новим, і ми можемо щодня почерпнути для себе щось незнайоме, відкривати маленькі таємниці, збагачувати себе і нагромаджувати необхідний досвід. Як бачите, моє життя складалось так, що буквально рік у рік я робив якісь відкриття для себе, переходив з однієї сходинки на другу, більш високу. Ось тому-то я і вимушений так часто звертатись до послуг слова «вперше».
Так от про тактику. Ми схилялись над макетом, переставляли фігурки футболістів, дивились, що можна зробити, щоб вони не були скуті захисниками суперника. Були тут і прориви крайніх, і численні переміщення, і зустріч крайніх нападаючих та півсередніх на перехресних напрямках, і підключення до атаки гравців другого ешелону тощо. Навіть те, що я вже полюбив робити (удар з далекої відстані), переставало бути індивідуальним «винаходом», а ставало тактичною формулою, яка може бути втілена в життя лише при тій умові, що товариші своїми відволікаючими маневрами забезпечать мені необхідний оперативний простір. І те, що я інколи дозволяв собі в «Зеніті», віднині ставало одним з моїх головних обов’язків. Мені в системі тактичних ходів «Динамо» відводилась роль шостого нападаючого.
По-іншому зрозумів я і слова «стандартні положення». На перший погляд вони начебто приховують в собі елемент консерватизму — «стандартні». Але я переконався, що неправильно розумів хорошу думку. Щоб пояснити, що саме мав на увазі старший тренер нашої команди, наведу одне з стандартних положень, розучених нами з ним і не раз використаних на практиці.
Кутовий подає Віктор Фомін. Подає стандартно: різко, низом, так, щоб м’яч пройшов до дальньої від нього штанги. В момент його удару Терентьєв біжить до ближньої від кута штанги і «тягне» туди за собою одного з захисників, Коршунов вдає, що хоче перехопити м’яч в центрі воріт, а Коман вривається в простір між ним і дальньою штангою. І ніхто з суперників не знає, що Терентьєв пропустить м’яч, якщо він не буде в ідеальному положенні для взяття воріт, і Коршунов підніме ногу, щоб пропустити його далі, і тільки Коман виконає завершальний удар.
Кутовий подає Граматикопуло. Подає теж стандартно, як намічено. М’яч високий, різаний. Приціл — на ближню від кута штангу. Тут сольне виконання віддається Коршунову: він стрибає вище від інших партнерів і краще грає головою.
Інший варіант. Ми завжди знаємо, хто саме вкидатиме м’яч із-за бокової лінії, куди він полетить, кому буде адресований. І, звичайно, знаємо, як з цього положення зав’язати комбінацію.
Ясно, що макети, розрахунки на папері і навіть численні репетиції на полі далеко не завжди збігаються з тим, що відбувається у грі. Адже наші суперники — теж досвідчені футболісти. Але стандартні положення тим і хороші, що вони враховують і силу інших команд, і індивідуальні можливості окремих спортсменів. Чим більше таких стандартних положень має на своєму озброєнні команда, тим більше клопоту завдасть вона своєму супернику.
