15 серпня ми провели перше тренування під сліпучим сонцем Італії. Мені здається, що воно пройшло не досить ефективно, бо керівники «Інтера» виділили нам для цього розташований за межами міста незручний стадіон, де звичайно тренуються юніори цього клубу. Газон поля був поганий, ще гіршим виявився грунт — нерівний, жорсткий. Працювати з м’ячем було важко, на його обробку доводилось витрачати більше зусиль, ніж звичайно в наших умовах. Все ж хлопці працювали так, що тренер Ерерра, який прийшов подивитись на гостей разом з футболістами з «Інтера», багатозначно кивнув головою в наш бік. Але наші майбутні суперники недовго затримались на стадіоні. Команда міланських професіоналів живе за спеціальним графіком, і Ерерра суворо стежить, щоб він ніколи не порушувався. Адже власники клубу запросили його з Іспанії для того, щоб «Інтер» перемагав і давав прибутки. А в такій справі дисципліна — найперший помічник тренера. Отже футболісти клубу посиділи на трибуні хвилин 20–30 і пішли. Яке ми справили на них враження, було невідомо.
Зате газети писали про нас досхочу. Розпалюючи пристрасті, вони друкували наші портрети, наводили численні біографічні, фізичні і футбольні дані про кожного гравця «Динамо». Газети повідомляли, що ми є представниками атлетичного, агресивного, гостроатакуючого футбола, що команда сильна своїми комбінаціями і займає провідне місце серед радянських клубів.
Одне слово, вони зробили свою справу. І 17 серпня, в день нашого першого виступу на італійській землі, трибуни величезного стадіону на 80 тисяч місць були переповнені.
Стадіон мені сподобався. Він великий, зручний і красивий. Поле тут рівне, як стіл, засіяне воно спеціальною травою — австралійським леграсом, який робить газон майже оксамитовим. Стадіон опоясаний доріжками-спіралями, якими глядачі підіймаються на свої місця. А трибуни описують не еліпс, як у нас, а складають прямокутник. Бігових доріжок тут нема. Все для футбола і тільки для нього — для «царя» спорту!
Наша передматчева розминка здивувала італійців. Як виявилось, тут існують інші порядки: футболісти розминаються в роздягальнях і виходять одразу на гру. Пізніше газети писали, що ми, очевидно, хотіли пристрілятись до італійських воріт.
На матч ми виходили в дуже урочистій обстановці. Команди з’явились на полі з своїми національними прапорами. Гримів оркестр. Над Міланом попливли звуки нашого національного гімну. Глядачі зустріли його овацією, і це дуже зворушило нас.
Нарешті почалась довгождана гра. Рушив з місця м’яч, відправляючись у свою важку 90-хвилинну подорож, загули трибуни, прийшли в дію всі ланки команд. Італійці застосували бразільську систему 1–4–2–4, а ми прагнули атакувати в своїй звичайній манері — п’ятьма-сімома гравцями.
Перевага тривалий час була на нашому боці, хоч на краю замість травмованого Олега Базилевича діяв ще не обстріляний Микола Каштанов. Граючи в пас, демонструючи академічний футбол, наші нападаючі розігрували одну комбінацію за другою. Раз у раз вони виходили на ударні позиції, але гола забити не могли. Ось проти воротаря суперників залишається один Каштанов. Здається, все гаразд, рахунок буде відкрито. Та він з кількох метрів б’є повз ворота. Не використовує чудових моментів Трояновський. Але перевага все ще на нашому боці. Блискуче діє тандем Лобановський — Трояновський. Він так заплутує правого захисника «Інтера», що той в повній паніці починає вибивати м’ячі за межі поля, куди завгодно, аби тільки розрядити обстановку. На трибунах сміх і свист.
Поки що ми не помічаємо в грі італійців нічого такого, щоб могло збентежити нас. Завезена з Іспанії «зірка» Суарес нас ще мало турбує. Не такий страшний і центральний нападаючий Хітченс, куплений в «Астон Вілли». В усякому разі Володимир Щегольков цілком успішно справляється з «тараном», про якого ми багато чули.
Команди йдуть на відпочинок при ничийному рахунку. Це нас не влаштовує. Нам потрібна перемога, щоб реабілітувати себе в очах наших болільників за поразку, яку в середині сезону «Динамо» зазнало в міжнародному матчі проти бразільської «Мадурейри». Щоправда, тоді на полі виступав наш дублюючий склад, а основний готувався до матчу з московським «Спартаком» (і таки виграв його), але так чи інакше в нашому балансі була прикра поразка. Тепер ми прагнули перемогти.
Але цьому не судилося бути. Одразу після поновлення гри ми помітили, що «Інтер» застосував незвичну схему гри. І справді, майже всі сили були відтягнуті назад, в тому числі і «десятка» — Суарес. Попереду в суперника часто залишався один Хітченс. Тепер «Інтер» грав за схемою 1–4–3–3. З нею ми зіткнулися вперше. І все-таки ще півтайма ми не тільки підтримували дуже високий темп, запропонований футболістами «Інтера», але й зберігали ігрову перевагу. І раптом сталося несподіване — це тоді, коли здавалось, що рахунок так і залишиться мирним.
