Всі ці алюзії й цитати мають у віршах Целана специфічну функцію, вони маркують його світоглядні та естетичні орієнтації та окреслюють той контекст, з якого постає образ його ідентичності. Але, як підкреслює Бернд Вітте, «говорити про цитати тут не випадає. Радше годилося б сказати, що текст співвідноситься з традицією, яка включає в себе безліч, віртуально безмежну кількість текстів»[139]. Зустріч з цими текстами є передумовою Целанової полеміки не тільки з окремими авторами, але й з ідеологічними, політичними й культурними напрямами, які вони репрезентують. Ця полеміка стосується не абстрактних явищ і категорій, вона має цілком конкретних адресатів, які названі поіменно. Значення імені, яке завжди відігравало велику роль у єврейській традиції, в Целановій поезії з часом помітно зростає. В цьому сенсі Мандельштам також міг бути для нього добрим орієнтиром:
Трижды блажен, кто введет в песнь имя;Украшенная названьем песнь Дольше живет среди других — Она отмечена среди подруг повязкой на лбу, Исцеляющей от беспамятства […][140] —читаємо у вірші Мандельштама «Нашедший подкову». «Освячення імені» стає тут для уцілілого від Голокосту його найважливішим поетичним та етичним завданням, тому що «мертві ще жебракують, Франциск», — як заклинав він вже у вірші «Франциск Ассізький» з поетичної збірки Від порога до порога. «Збірка Нічийна троянда — відзначав уже доволі рано один з перших рецензентів книги Курт Оппенс — до краю переповнена іменами для того, щоб Ніхто став Кимсь, щоб міг сформуватися новий світ, щоб звершився процес оздоровлення суспільства»[141]. Власне кажучи, це і є центральне послання поетичної книги Целана Нічийна троянда.
До особистого світового універсуму, який Целан конструює у своїй поетичній збірці Нічийна троянда, належить також велика кількість географічних, історичних та релігійних понять. Це назви населених пунктів (Париж, Чернівці, Понтуаз, Садаґора, Брест, Вітебськ, Петрополіс (Санкт-Петербурґ), Таруса, Краків, Прага, Цюріх, Тюбінґен), назви річок (Сена, Рейн, Ока, Німан), назви земель та регіонів (Богемія, Моравія, Фріулі, Тоскана, Нормандія, Уеска, Сибір, Колхіда) або назви топографічних пунктів всередині європейських міст (Ангальтський вокзал у Берліні, площа Контрескарп і міст Мірабо в Парижі, готель «Під Бузьком» у Цюриху, Гельдерлінова вежа в Тюбінґені). Нарешті у Целановій збірці зустрічаються також біблійні (Авраам, Єссей, Яків) або релігійно-історичні імена (рабі Льов). Це неймовірно щільне нагромадження імен різного походження показує нам Целана як поета-інтелектуала („poeta doctus“), але водночас це означає, що його персональний космос завжди «по-земному фіксований».
Інтертекстуальний характер Нічийної троянди виражається також у метричному відношенні. Про це свідчить розмаїття вживаних тут строфічних і віршованих форм, які були вироблені в ході літературної еволюції. Окрім вільних віршів, які в книзі безперечно домінують, ми зустрічаємо тут віршовані структури, що долучаються до традиції псалмів («Земля була в них», «Псалом»), наслідують старофранцузьку баладу Франсуа Війона («Злодійська і шахрайська балада…»), пародіюють протестантський хорал («Лід, Едем»), спираються на романтичні взірці Йозефа Айхендорфа чи Генріха Гайне («Полудень з цирком і цитаделлю», «Керморван»), підхоплюють елегію Рільке (особливо великі за обсягом завершальні вірші). В порівнянні з більш ранніми збірками тут є чимало строфічних римованих віршів, які так само змушують думати про тісний зв'язок з попередньою літературною традицією.
