Долаючи паніку, Тамара намагалася говорити спокійно.
— Треба діяти швидко, бо Генерал уже іде.
Сержант глянув на проспект, побачив лімузин і враз наважився втрутитися. Крикнув щось двом своїм бійцям, і вони пішли через парк до курця під деревом.
Тамара подумки подякувала Богові.
Охорона палацу вийшла на проспект перекрити рух.
Хлопець зі скутером піднявся на рівні.
Садівник на території собору в провулку покинув лопату.
Відчинилася брама палацу.
Тамара підійшла до хлопця зі скутером. Він навіть не помітив її, повністю зосереджений на лімузині. Усміхнувшись, поклала руки йому на груди. Крізь помаранчеву тканину відчула дроти та щось тверде. Її охопив страх, але змусила себе не відсмикнути рук. Намацала три циліндри — без сумніву, начинені пластидом із підшипниками, а дроти з’єднували їх із невеликою коробкою: детонатором.
Од смерті її відділяв якийсь удар серця.
Застуканий зненацька, хлопець спантеличився. Спробувавши відштовхнути її, позадкував.
За частку секунди зорієнтувавшись у ситуації, вона підставила йому ногу.
Юнак завалився на спину. Вона скочила на нього, впершись колінами в живіт, щоб забити подих. Ухопивши за комір, роздерла халат, відкривши прив’язаний до грудей чорний предмет із металу й пластмаси. З детонатора на зеленій дротинці звисав простий перемикач. «Чотири дев’яносто дев’ять у будь-якому господарчому магазині», — промайнуло їй в голові.
Біля неї закричала якась жінка.
Якщо хлопець дотягнеться до перемикача — уб’є себе, Тамару і ще купу людей.
Схопивши юнака за зап’ястки, вона притиснула його руки до землі й приважила своїм тілом. Хлопець пручався, намагаючись її скинути. Поліціянти поблизу шоковано завмерли. Вона прокричала:
— Хапайте його за руки й ноги, поки не підірвав тут усе!
Завагавшись хіба на коротку мить, полісмени кинулися виконувати її вказівку. І хоч за звичайних обставин її наказів не слухалися б, але, побачивши пристрій, одразу зрозуміли, що це. Учотирьох знерухомили малому руки й ноги — і міцно скрутили.
Тамара піднялася.
Перехожі задкували, дехто навіть тікав.
У дальньому кутку парку брали в кайданки нервового курця.
Відчинилися ворота палацу, виїхав лімузин.
Садівник побіг до паркану собору.
Перетнувши проспект, авто розігналося і звернуло в бічну вулицю.
Садівник перескочив через огорожу, сягнув рукою за пазуху й вийняв зелений перемикач.
Несамохіть Тамара закричала:
— Ні!
Він вибіг на дорогу й скочив на машину. Водій загальмував, але було вже запізно. Нападник вдарився об вітрове скло, підскочив — і, сліпуче зблиснувши, пролунав страшний вибух. Скло машини розлетілося, смертника відкинуло на асфальт. Залишивши труп посеред дороги, лімузин покотився далі, звернув праворуч і врізався в паркан собору. Той ліг, але й машина зупинилася.
З неї ніхто не вийшов.
Тамара побігла через парк до розбитої автівки. Інші подумали те саме, що й вона, і кинулися за нею. Розчахнула пасажирські дверцята й зазирнула в салон.
На задньому сидінні нікого не було.
Усередині стояв запах свіжої крові. Спереду завмер обм’яклий чоловік. Лице занадто постраждало, щоб його можна було впізнати, але сам він був невеличкий, сивий, а отже — не Генерал — кремезний і лисий.
Генерала в машині не було.
Тамара нічого не розуміла. А тоді збагнула, що водій міг виїхати заправитися. Інша, страшніша теорія — що його відрядили перевірити, чи загроза реальна. У такому разі ним пожертвували. Моторошно, але цілком імовірно.
Увесь салон був у дірках, на підлозі валялися розсипані підшипники.
Тамара побачила все, що було потрібно. Розвернулася й попрямувала назад у парк.
«Я врятувала Генерала, — подумала вона, — і мало не загинула сама.
І що? Хтось про це знає?»
Та вона ще не завершила своїх справ. Гарун казав, що за атакою стоїть суданська влада. Якщо так — це важливо, але їй необхідні докази.
З хлопчини зі скутером зняли пояс — Тамара, щоправда, ліпше дочекалася б саперів, якби могла вирішувати. Тепер копи заковували його по руках і ногах.
Тамара підійшла, і один з офіцерів спитав:
— Що ви робите?
— Це я забила на сполох, — відповіла вона.
Інший підтвердив:
— Це правда.
Перший знизав плечима, що вона сприйняла за дозвіл.
Підійшла до джихадиста. Ясно-карі очі, перший пушок на щоках — страшенно молодий. Така близькість до нього була інтимною та водночас лячною, і хлопець зовсім знітився. Вона повела тихо:
— Твій спільник-«садівник» мертвий.
Хлопець глянув на неї, а тоді відвів очі.
— Він у раю.
— Ти робив це в ім’я Бога.
— Бог великий.
— Але тобі допомогли. — Вона замовкла й заглянула хлопцеві у вічі, намагаючись перехопити погляд, встановити з ним зв’язок. — Тебе навчили виготовляти бомби.
Нарешті він глянув на неї.
— Та що ви там тямите?
— Мені відомо, що тебе навчав Афганець. — Помітивши подив у його очах, натиснула: — І що матеріали вам надали друзі із Судану. — Цього вона не знала, лише підозрювала. Його вираз не змінився. Просто він ще не відійшов від шоку через те, скільки їй відомо. Тамара повела далі: — І що суданці наказали вам убити Генерала.
Затамувала подих, бо саме це їй необхідно було довести.