Нарешті хлопець заговорив. Щирий подив у його голосі звучав непідробно:
— Звідки ви знаєте?
Цього було достатньо. Тамара пішла геть.
* * *
Повернувшись у посольство, вона пішла до своєї квартири. Зненацька відчула, що страшенно зморена й лягла на ліжко. Проспала кілька хвилин, поки не розбудив телефон.
Зв’язок відновили.
Прийняла дзвінок. Декстерів голос спитав:
— Де тебе чорти носять? — Тамара мало не скинула виклик. Відтак заплющила очі, прикликаючи всю свою терплячість. Бос не вгавав: — Ти тут?
— Я в себе.
— І що ти там робиш?
Вона не збиралася казати йому, що відпочиває після бою. Давно навчилася не виказувати слабкості перед колегами-чоловіками. Інакше потім вони нагадуватимуть про це за кожної нагоди.
— Зайшла освіжитися, — сказала натомість.
— Бігом сюди.
Тамара мовчки закінчила розмову. Сьогодні вона мало не загинула, тож тепер не могла сприймати Декстера серйозно. Зовсім не поспішаючи, вийшла надвір.
Декстера застала в його кабінеті. З ним був Філ Дойл. Поки йшла, Декстерові встигли доповісти більше.
— Мені тут кажуть, що одного з підозрюваних затримала жінка з ЦРУ! — вигукнув він. — Ти?
— Так.
— Що це ти собі надумала? Що на тебе найшло?
Не дочекавшись запрошення, вона сіла.
— Хочете почути, що сталося, чи кричати на мене?
Декстер спалахнув, але змовчав. Він не міг заперечити, що кричить, та й з ним був його керівник. Навіть у ЦРУ могли звинуватити в цькуванні.
— Що ж, — мовив він, — викладай свідчення.
— Свідчення? — похитала головою. — Хіба ми в суді? Коли так, то я воліла б дотримуватися процедури. Мені потрібен адвокат.
Втрутився Дойл, сказавши спокійно:
— Ми не в суді. Просто розкажіть нам, що трапилося.
Тамара все розповіла, і вони вислухали, не перебиваючи. Коли скінчила, Декстер промовив:
— А чого ти до Каріма пішла? Ти мала б сповістити мене!
Він сердився, що його не взяли в гру. Тамара була виснажена стресом, але примусила мозок працювати й відтворити хід думок, які виникли в неї тоді.
— Мій інформатор сказав, що замах заплановано на найближчий час. Телефони не працювали, тож я мала вирішувати, як найшвидше передати застереження Генералові. Якби пішла до нього сама, мене не пустили б у палац. На відміну від Каріма.
— Туди міг поїхати я.
Він що, не розуміє? Вона втомлено сказала:
— Навіть вас швидко не пустили б, а затримали б допитами й перевірками. А Карім має прямий доступ до Генерала. Він зумів передати звістку про небезпеку швидше, ніж будь-хто з нашого посольства — взагалі хутчіше за будь-кого.
— Добре, але чому ти не повідомила мене після зустрічі з Карімом?
— Не було часу. Довелося б усе вам пояснювати. Ви поставилися б до цього скептично, і бесіда затягнулася б, як ось зараз. Зрештою ви мені повірили б, але знадобився б час, щоб зібрати й проінструктувати команду. Лише після того могли б вирушати до палацу. Очевидно, набагато краще було поїхати відразу на місце й зупинити нападників. Як я і зробила. Успішно.
— З командою я зробив би це ефективніше.
— Але ви дісталися б туди аж після вибуху. Замах відбувся через кілька хвилин після мого прибуття. За цей час мені вдалося правильно ідентифікувати всіх трьох терористів. Двох затримали, третій загинув.
Декстер змінив тактику:
— Але все це марні зусилля, адже Генерала не було в машині.
Він вирішив попри все применшити її досягнення.
Тамара знизала плечима. Їй було байдуже до Декстерової думки. Почала розуміти, що під його керівництвом довго працювати не зможе.
— То, може, його не було в машині, бо Карім попередив?
— Це нам невідомо.
— Згодна.
Вона була занадто стомлена, щоб сперечатися. Але Декстер ще не скінчив.
— Шкода, що твій інформатор не застеріг нас раніше.
— Це все через вас.
Декстер аж підскочив.
— Що ти мелеш?!
— Він просив про зустріч ще вчора. Я повідомила, що мені треба піти раніше, але ви наказали все перенести.
Декстер досі не вловлював взаємозв’язку. Він збентежився. Замислився на хвильку, а тоді сказав:
— Ні-ні, усе було не так. Ми дискутували...
— Маячня, — перебила його Тамара, не маючи жодного наміру слухати виправдання. — Не було ніякої дискусії. Ви наказали мені перенести зустріч.
— Ти неправильно запам’ятала.
Тамара перевела твердий погляд на Дойла. Він був тоді з ними і знав правду. Тому зніяковів. Вона здогадалася, що йому кортить збрехати, аби не підривати Декстерового авторитету. Тамара вирішила — якщо так зробить, вона негайно звільниться. Мовчки й незворушно дивилася на нього, чекаючи, коли ж той заговорить. Зрештою, він промовив:
— Декстере, як на мене, це ви неправильно запам’ятали. Бо я пригадую, розмова була коротка, і ви віддали наказ.
Здавалося, Декстер от-от вибухне. Він увесь почервонів і тяжко захекав. Насилу стримуючи лють, вичавив із себе:
— Філе, гадаю, кожному варто лишитися при своїй думці...
— Це вже ні, — твердо сказав Дойл. — Я не згоден.
Тепер уже Філ мав встановлювати дисципліну, і схоже було, що він не збирається затирати справу.
— Це ваше суб’єктивне й помилкове рішення. Але не хвилюйтеся, воно не загрожує вашій кар’єрі. — Повернувся до Тамари: — Можете бути вільні.
Вона підвелася.
Дойл промовив:
— Ви правильно все зробили. Дякую вам.