— Чан повідомив, що Джоан Лафаєтт почувається добре і потреби в ушпиталенні насправді не було. Її допитали про те, що вона робила в Південнокитайському морі, Лафаєтт дала чесні відповіді, тож, як неофіційно заявили нам, її не вважають шпигункою. Професорка має ґрунтовні знання з розвідки нафтових родовищ, але нічого не тямить у міжнародній політиці.
— Як ми, власне, й думали.
— Так. Але все це, звісно, неофіційно. Публічно китайська влада може подати все навпаки.
Чесс додав:
— Вони зайняли агресивну позицію. Їхнє Міністерство закордонних справ відмовляється обговорювати повернення докторки Лафаєтт чи будь-що, пов’язане з нею, доки ми не визнаємо, що «Ву Чонґ Фунґ» порушував закон.
— Але ми не можемо визнати цього навіть заради порятунку нашої громадянки, — категорично промовила Полін. — Бо це означатиме невизнання Південнокитайського моря міжнародним водним простором, що суперечитиме всім міжнародним угодам і зашкодить нашим союзникам.
— Атож. Але Китай не говоритиме про докторку Лафаєтт, якщо ми цього не зробимо.
Полін поклала виделку.
— Нас пригасли до стінки, еге ж?
— Так, мем.
— Варіанти?
Чесс сказав:
— Можемо наростити присутність у Південнокитайському морі. Ми вже проводимо операції зі свободи навігації, ходячи там своїми суднами та літаками. Можна просто подвоїти зусилля.
Полін відповіла:
— Дипломатична версія горили, що лупить себе в груди й ламає гілляки.
— Певною мірою так.
— Це не дасть жодних суттєвих результатів, окрім того, що нам від того стане легше. Ґасе?
— Можна заарештувати китайського громадянина тут, у Штатах. ФБР веде стеження за всіма ними, і завжди знайдеться той, хто порушує закон. Далі можна домовитися про обмін.
— Саме так вони вчинили б у подібній ситуації, але це не наш стиль.
Ґас похитав головою.
— І ми не хочемо ескалації. Якщо заарештуємо китайського туриста тут, вони зроблять те саме з двома американцями там.
— Але ми мусимо повернути Джоан Лафаєтт.
— Вибачайте за прагматичність, але її повернення неабияк додасть вам популярності.
— Не варто перепрошувати, Ґасе, в нас демократія, а це означає, що ми повинні рахуватися з громадською думкою.
— Яка на боці Джеймса Мура і його головного дипломатичного наративу про радіоактивний попіл. Ваша стримана риторика так не відгукується в суспільстві.
— Я нізащо не опущуся до криків і погроз, це не в моїй натурі.
Чесс сказав:
— У такому разі, схоже, бідолашна Джоан Лафаєтт наступні кілька років проведе в Китаї.
— Стривайте, — мовила Полін. — Можливо, ми продумали не всі варіанти. — Ґас і Чесс спантеличилися, не розуміючи, до чого вона веде. Полін пояснила: — Ми не можемо зробити того, що просять вони, і їм це відомо. Китайці не дурні, а якраз навпаки, тому й вимагають неприйнятного для нас. Адже навіть не очікують, що ми на це підемо.
Чесс промовив:
— Думаю, ви маєте рацію.
— Чого ж вони хочуть насправді?
— Дати нам сигнал, — відповів Чесс.
— І це все?
— Я не знаю.
— Ґасе?
— Можемо просто запитати.
— Є такий варіант... — Полін міркувала вголос. — Можливо, вони не очікують, що ми підтримаємо їхні претензії на все Південнокитайське море, але хочуть зав’язати нам язика.
— Поясніть, — попросив Ґас.
— Вони шукають компромісу. Ми не визнаємо, що «Ву Чонґ Фунґ» порушував закон, але й не звинувачуємо китайську владу в убивстві, а просто мовчимо.
Ґас припустив:
— Наше мовчазне прийняття в обмін на свободу Джоан Лафаєтт? — Так.
— Мені аж горло зводить.
— І мені.
— Але ви це зробите.
— Ну не знаю. Подивімося спершу, чи правильний наш здогад. Чессе, попитайте в китайського посла, тільки неофіційно, чи погодиться Пекін на компроміс.
— Добре.
— Ґасе, попросіть ЦРУ дізнатися, чого насправді хоче Ґвоаньбу.
— Гаразд.
— Послухаємо, що вони скажуть, — підсумувала Полін, підіймаючи виделку.
* * *
Здогад Полін підтвердився. Китайців задовольнила її обіцянка не звинувачувати їх у вбивстві. Насправді вони не надто переймалися, чи назвуть їх убивцями. Просто хотіли, щоби президентка припинила наполягати, буцімто Південнокитайське море не належить лише їм. В умовах цього довготривалого дипломатичного конфлікту мовчання американців уже було для них великою перемогою.
З тяжким серцем Полін дала китайцям те, чого вони хотіли.
Жодних документів не підписували, але Полін однаково мусила дотримати слова. Інакше, вона знала, китайська влада заарештує якусь іншу американку в Пекіні, й усе повториться.
Наступного дня Джоан Лафаєтт посадили на рейс «Чайна істерн» із Шанхая до Нью-Йорка. Це була середнього віку білявка, спортивної статури та в окулярах. Полін неабияк подивувалася, що навіть після п’ятнадцятигодинного перельоту докторка охайно вдягнена й бадьора. Як пояснила вона сама, китайці видали їй новий костюм і забронювали місце в бізнес-класі. «Дуже розумний хід», — відзначила Полін, оскільки так прибула зовсім не видавалася змученою.