— В’єтнамське судно знизу, — пояснив Льов.
Кай перевів погляд на трансляцію з «Дзяннаня». Він підійшов ближче до цілі, й в’єтнамський корабель стало видно краще. На його облавку стояла бурова установка. Кай сказав:
— Там є якесь озброєння?
— На перший погляд, немає жодного, — відповів Льов.
Усвідомивши, що вони обговорюють потоплення цивільного судна, Кай відчув провину. Скільки людей загине в холодному морі? Це була його ідея, але ж він прагнув єдиного — уникнути набагато гіршого сценарію.
Льов промовив:
— «Дзяннань» оснащено протикорабельними крилатими ракетами з активним радіолокаційним наведенням і фугасною осколковою боєголовкою. — Обернувшись до президента, спитав: — Віддати наказ команді готуватися до пуску?
Чень оглянув присутніх. Декілька з них кивнуло.
Кон Джао запитав:
— Чи не занадто ми квапимося?
Йому відповів сам Чень:
— Від убивства наших людей дроном минула більш ніж доба. Чого тягнути далі?
Кон знизав плечима.
— Гадаю, в нас є консенсус, — похмуро промовив Чень. Ніхто не заперечив. Чень звернувся до Льова: — Готуйте пуск.
Льов сказав у телефон:
— Готуйсь до пуску.
У приміщенні запала тиша.
Після паузи Льов доповів:
— Товаришу президенте, ми готові до удару.
Чень віддав наказ:
— Вогонь.
Льов повторив у телефон:
— Вогонь.
Усі втупилися в екрани.
З носа «Дзяннаня» вилетіла ракета. Вона була завдовжки шість метрів і лишала по собі густий хвіст білого диму. Віддалялась од корабля з приголомшливою швидкістю.
Льов сказав:
— Є відео з камери на ракеті.
За мить з’явилося зображення. Ракета мчала над хвилями запаморочливо швидко. В’єтнамський корабель більшав щосекунди.
Кай знову подивився на трансляцію з «Дзяннаня». Наступної секунди ракета влучила у «Ву Чонґ Фунґ».
Екрани побіліли — та лише на мить. Коли картинка повернулася, Кай побачив язики білого, жовтого й червоного полум’я, що виривалося з трюму корабля. Угорі над ним курився сірий дим і сипалися уламки. За якусь мить, наздогнавши зображення, пролунав звук із мікрофонів камери: вибух і ревище вогню. Полум’я вщухло, але дим валував і далі. Він здіймався високо в повітря разом з уламками облавка й установки — важезні шматки сталі розліталися, ніби листочки дерева на вітрі.
Більша частина корабля досі стирчала над водою. Середина його палуби з установкою повільно тонула, але ніс і корма видавалися неушкодженими, і Кай подумав, що на борту хтось міг уціліти — тимчасово. Чи встигнуть вони знайти рятувальні жилети й спустити на воду шлюпки?
Президент Чень сказав:
— Накажіть «Дзяннаню» починати порятунок уцілілих.
Льов віддав наказ:
— Підготувати рятувальні шлюпки.
За кілька секунд китайський корабель розігнався й помчав крізь хвилі. Льов промовив:
— Його максимальна швидкість — двадцять сім вузлів. На місці він буде приблизно за п’ять хвилин.
Якимось дивом «Ву Чонґ Фунґ» все ще тримався на плаву. Він тонув, але дуже повільно. Кай замислився, як він сам діяв би на облавку після такого удару. Подумав, що найрозумніше — надіти жилет і покинути корабель: у шлюпці чи й просто так стрибнути в море. Судно рано чи пізно затоне, а всі, хто лишиться на борту, підуть на дно разом із ним.
Зробивши гак, «Дзяннань» нарешті підійшов до «Ву Чонґ Фунґа» паралельним курсом, але тримаючись на безпечній відстані. Камера вихопила шлюпку з людьми, що гойдалася на хвилях. Більшість пасажирів була в жилетах, тому одразу не зрозуміти, живі вони чи мертві.
За хвилину з «Дзяннаня» спустили човен їм на порятунок.
Кай пильно придивився до людей на воді. Усі вони були темноволосі, крім однієї. Білявої.
Лютуючи, президентка Ґрін крокувала туди-сюди перед столом в Овальному кабінеті.
— Я їм цього не подарую, — сказала вона. — Полковник Акерман — це одне. То був акт тероризму, хай у нього й поцілили з китайського автомата. Але це? Ніщо інше, як убивство. Двоє американців загинуло і ще одна людина в лікарні через те, що китайці навмисно затопили корабель. Цього я так не залишу.
— Але, певно, доведеться, — мовив Честер Джексон, державний секретар.
— Я повинна захищати життя американців. Якщо не можу — ця посада не для мене.
— Жоден президент не здатний захистити геть усіх.
Новини про затоплення «Ву Чонґ Фунґа» надійшли щойно. Це була вже друга криза за день. Трохи раніше провели засідання оперативного штабу щодо удару дрона по Порт-Судану. Полін наказала Державному департаменту донести владі Судану та Китаю, що атаку провели не американці. Китайці не повірили. До них приєдналася й Росія, що торгувала із Суданом і продавала йому зброю. Кремль висловив гучний протест.
Полін повідомили, що дрон «зник» під час навчань у Судані, але визнавати таке публічно було соромно, тому її пресофіс заявив, що армія проводить розслідування.
А тепер оце. Полін зупинилася, присіла на край старовинного столу й сказала:
— Розкажіть, що нам відомо.
Чесс повів:
— Троє наших громадян на облавку «Ву Чонґ Фунґа» були працівниками американських корпорацій, відрядженими у «Петров’єтнам» — державну нафтогазову компанію, засновану в межах ініціативи Держ-депу з допомоги країнам Третього світу в розробці власних природних ресурсів.