Але її запитання не йшло Абдулові з голови. Що він міг відповісти? Та й як йому бути з нею і дитиною? Щойно з’явиться зв’язок, муситиме одразу доповісти про все Тамарі, але подальших планів не мав, бо втратив сигнал партії кокаїну. І що вирішить робити далі Кія? Вона заплатила за перевезення у Францію, але туди було ще далеко, а грошей у неї не лишилося.
Одначе ситуація мала й певні переваги. Йому було вигідно подорожувати з Кією та Наджі. Побачивши Абдула разом із жінкою та дитиною, ворожі племена, підозрілі військові патрулі й поліція вважатимуть їх родиною. Поки вони з ним, ніхто навіть не запідозрить, що це офіцер ЦРУ під прикриттям.
У Триполі замаскований під офіс торговельної компанії «Ентреме-тьє і Ко» містився штаб ГДЗБ, у якому служив Таб. Абдул міг скинути Кію та Наджі там, і хай би це був чужий клопіт. ГДЗБ можуть повернути їх у Чад, або й навіть люб’язно доправити у Францію. Він знав, Кія цього хотіла б. «Так, — вирішив він, — треба їхати в Триполі».
До міста було приблизно тисяча кілометрів.
Зовсім скоро місяць заховався, але дорогу попереду яскраво освітлювали потужні фари. Абдулові трохи відлягло, коли на обрії з’явилася смужка світла — у пустелі настав день. Тепер можна було додати трохи швидкості.
Незабаром вони добулися до оази, де в крамничці продавали бензин у каністрах, однак Абдул вирішив не зупинятися. Бак був на три чверті повний. Їхав він повільно, через що покривав не дуже велику відстань, утім, і витрати пального були менші.
Прокинувся Наджі, й Кія дала йому води та хліба з великої брезентової сумки. Скоро хлопчик пожвавішав, і Абдул знайшов дитячі блокатори на задні дверцята й вікна, тож Кія дозволила сину скакати просторим заднім сидінням. Вона дістала улюблену синову іграшку, жовтий тягач, яким той радо взявся гратися.
Сонце підбилося вище, і в салоні автоматично ввімкнувся кондиціонер, даючи їм змогу спокійно їхати навіть у пікову спеку. У наступній оазі купили харчів і заправилися. Абдул перевірив телефон, та сигналу й досі не було. Пообідавши лавашем, інжиром та йогуртом, вирушили далі. Наджі затих — озирнувшись, Абдул побачив, що малий розлігся на задньому сидінні й спить.
Абдул сподівався знайти справжню дорогу та якесь місце, де можна зупинитися на ніч, та коли сонце покотилося до обрію, зрозумів, що спати доведеться в пустелі. Під’їхали до плескатої рівнини, де із землі стриміли кутасті кам’яні брили. Ще раз перевіривши телефон, Абдул побачив, що сигнал нарешті з’явився.
Негайно надіслав Тамарі звіти та знімки, які підготував за десять днів у таборі. Потім набрав її, але вона не взяла слухавки. Залишив голосове повідомлення на додаток до звітів, сказавши, що знищив транспорт джихадистів, але рано чи пізно вони знайдуть нові машини, тому військові мають завдати удару протягом одного-двох днів.
З’їхавши з дороги, Абдул обережно скерував машину до кам’яного виступу і сховав автівку за ним, щоб її не було видно з дороги.
— Не можна, щоби піч працювала всю ніч, — сказав Кії. — Щоб не мерзнути, доведеться спати на задньому сидінні всім разом.
Абдул та Кія вмостилися на задньому сидінні, вклавши між собою Наджі, що смоктав пальчика. Кія накрила всіх ковдрами.
Абдул не спав уже тридцять шість годин, половину цього часу провівши за кермом. Напевно, завтра знову доведеться їхати цілий день. Вимкнув телефон. Накритий ковдрою, він вмостився зручніше й заплющив очі. Ще якийсь час йому ввижалася дорога попереду, й він відстежував її межі, гострі камінці та інші речі, які могли пробити колеса. Та щойно сонце сховалося й пустелю огорнула темрява, він нарешті міцно заснув.
Наснилась Аннабелль — із того щасливого часу, поки її вузьколоба сім’я ще не отруїла стосунків. Вони були в парку, лежали на моріжку в буйній траві. Він розтягнувся на спині, Аннабелль — біля нього: спершись на лікоть, цілувала його обличчя. Її губи ніжно пестили його чоло, щоки, ніс, підборіддя, уста. Він розкошував у її обіймах і променистому коханні.
А тоді почав усвідомлювати, що це лише сон. Зовсім не хотілося прокидатися від такого солодкого марева, але він розумів, вічно спати не можна, і Аннабелль та зелена трава поблякли. Сон скінчився, та поцілунки не припинилися. Пригадав, що він у машині посеред лівійської пустелі, де проспав, здавалося, всі дванадцять годин, аж тут збагнув, хто його цілує. Розплющив очі. Стояв ранній ранок, небо було ще сіре, але він чітко бачив лице Кії. Вона налякалася.
— Ти сердишся? — спитала.
Підсвідомо він чекав цієї миті довгі тижні.
— Зовсім ні, — відповів він і поцілував її.
Це був довгий поцілунок. Йому хотілося дослідити її якнайкраще, і він розумів, що вона бажає того самого. Подумав, що в нього ще ніколи не було такого поцілунку. Кія відсторонилася, важко дихаючи. Абдул спитав:
— Де Наджі?
Вона показала. Загорнутий у ковдру, хлопчик міцно спав на передньому сидінні. Сказала:
— Прокинеться за годину.
Вони знову поцілувалися, й Абдул промовив:
— Я мушу спитати.
— Питай.
— Чого ти хочеш? Ну тобто тут і зараз. Що ти хотіла б зробити?
— Усе, — відповіла вона. — Все, що тільки можливо.