Кай погодився. Спірний морський кордон між Північною та Південною Кореями завжди був гарячою точкою. Північ ніколи не визнавала лінії, окресленої ООН у 1953 році, а в 1999-му навіть намалювала власну, за якою їй відходила більша частина багатих на рибу вод. То було місце класичних територіальних конфліктів, де нерідко ставалися сутички.
О полудні південнокорейське телебачення показало відео одного з моряків на борту траулера. На записі було чітко видно, як на кораблі, що стрімко мчав на зіткнення, тріпотів червоно-синій стяг північно-корейського флоту. Коли, наблизившись майже впритул, судно не звернуло, почулися зойки переляканих матросів траулера. Далі гучний удар і крики, після чого відео урвалося. Усе було вельми драматично й страшно, тому кадри швидко розлетілися інтернетом у всьому світі.
Диктор повідомив, що внаслідок зіткнення загинуло двоє південно-корейських моряків: один втопився, іншого вбило уламком.
Невдовзі Кай вирушив до «Кадилак-центру». У машині зняв піджак і краватку, перевдягнувшись у чорну дуту куртку «Найк», щоби змішатися з натовпом уболівальників.
Глядачі на арені були переважно китайці, хоч інших національностей там також вистачало. Коли Кай підійшов до свого місця з парою бляшанок пива «Янцзін», Ніл уже чекав на нього — у чорному тренчі й чорній шапці, натягнутій на очі. Обидва вони нічим не вирізнялися з-поміж решти публіки.
— Дякую, — промовив Ніл, беручи пиво. — Гарні квитки ви доп’яли.
Кай знизав плечима:
— Я ж працюю в таємній поліції.
Відкрив свою бляшанку й надпив. «Качури» грали в домашній, білій формі, «Тигри» — у блакитній.
— Я зараз ніби на матчі в Штатах, — сказав Ніл. — Навіть темношкірі гравці є.
— Вони з Нігерії.
— А я й не знав, що нігерійці грають у баскетбол.
— Ще й дуже добре.
Матч почався, і зала стала надто гучною для розмови. «Качури» повели в першому періоді й відпочивати пішли за рахунку 58:43 на свою користь.
У перерві Кай та Ніл схилили голови один до одного, щоб обговорити справи. Ніл почав:
— Що, в біса, відбувається в Північній Кореї?
Кай на мить замислився. Він мусив пильнувати, щоб не видати важливих секретів.
Зрештою вирішив, що поінформованість американців — в інтересах Китаю. Непорозуміння може призвести до кризи.
— Там вирує громадянська війна, — відповів. — Повстанці перемагають.
— Так я і думав.
— Через це Верховний керівник робить дурниці, наприклад, бере на таран південнокорейське риболовецьке судно. Він будь-що прагне показати, ніби сильніший, ніж насправді.
— Каю, чесно, ми не розуміємо, чому ви нічого не робите для розв’язання цієї проблеми.
— А що нам робити?
— Ввести своє військо й придушити заколот, наприклад.
— Ми справді це можемо, але тим часом вони запустять ядерні ракети по китайських містах. Тут не можна ризикувати.
— Відрядіть армію в Пхеньян і скиньте Верховного керівника.
— Та сама проблема. Після того ми зав’язнемо у війні з повстанцями, які мають ядерну зброю.
— Дайте їм сформувати новий уряд.
— Ми вважаємо, що це станеться і без нашого втручання.
— Але бездіяльність — це теж небезпечно.
— Ми в курсі.
— І ще одне. Чи відомо вам, що Північна Корея підтримує терористів ІДВС у Північній Африці?
— Про що ви?
Кай прекрасно розумів, про що каже Ніл, але мусив пильнувати.
— Ми провели рейд на базу терористів під назвою Гуфра. Це в Лівії, біля кордону з Ніґером. Там була золота копальня, на якій працювали раби.
— Гарна робота.
— Ми затримали аль Фарабі, якого вважаємо ватажком Ісламської Держави Великої Сахари. З ним був кореєць, який представився Парк Чонхуном.
— У світі тисячі корейців, яких звуть Парк Чонхун. Це наче Джон Сміт в Америці.
— Ми знайшли там три автомобільні пускові установки з балістичними ракетами «Хвасон-5».
Це шокувало Кая. Він знав, що Північна Корея продає терористам автомати, але балістичні ракети — це вже зовсім інша річ. Приховуючи подив, сказав:
— Зброя — їхня єдина успішна стаття експорту.
— Та все ж...
— Згоден. Продавати тим маніякам ракети — безумство.
— Отже, це робиться без дозволу Пекіна.
— Ясна річ.
Команди повернулися на майданчик. Гра відновилась, і Кай вигукнув китайською:
— Качури, вперед!
Ніл спитав англійською:
— Ще баночку «Янцзіна»?
— Залюбки, — відповів Кай.
* * *
Увечері в Державній бенкетній залі, що в Домі народних зборів на площі Тяньаньмень, влаштовували урочисту вечерю з нагоди візиту президента Замбії. Китай інвестував мільйони в тамтешні мідні копальні, завдяки чому здобув підтримку країни в ООН.
Кая на подію не запросили, але він зайшов на коктейльну вечірку перед бенкетом.
Стоячи з келихом шандонме, китайським аналогом шампанського, він розмовляв з міністром закордонних справ Ву Баєм, вбраним в елегантний темно-синій костюм. Ву сказав:
— Південні корейці не залишать без відповіді атаку на їхнє судно.
— А тоді Північна Корея помститься за їхню помсту.
Ву стишив голос:
— Мабуть, воно й на краще, що Верховний керівник утратив контроль над ядерною зброєю. Інакше б йому страшенно кортіло застосувати її проти Південної Кореї, і це втягнуло б американців у ядерну війну.