З іншого боку в її напрямку йшли Декстер і його молода дружина у вечірньому вбранні. Тамара пригадала, що південноафриканське посольство влаштовує раут. Отже, лімузин чекає на них.
— Привіт, Декстере, — поздоровкалася вона. — Добрий вечір, місис Льюїс. Як ведеться?
Гарненька Дейзі Льюїс наразі мала якийсь пригнічений вигляд. А Декстер навіть вихідний смокінг примудрився одягнути так, що той зіжмакався.
— Привіт, Тамі, — відказав він.
Єдиний у всьому світі, хто називав її Тамі.
Стримавшись, щоб не виправити шефа, вона, проминаючи їх, мовила: — Дякую за листа від президентки Ґрін. Усім дуже сподобалося. Це надихнуло людей.
Подумки вона завжди картала себе за підлабузництво.
— Радий чути. — Він зміряв її поглядом з голови до п’ят: — Оце ти вбралася. Невже й тебе південноафриканці запросили?
— Мені так не пощастило. — Вона мала надто низький ранг. — Просто йду на тиху вечерю.
Декстер спитав напрямки:
— З ким?
Звичайний керівник не мав би права допитуватися, але в ЦРУ свої правила.
— Ідемо з Табдаром Садулом з ГДЗБ відсвяткувати успіх в Аль-Бустані.
— Я його знаю. Надійний хлопець, — і, твердо глянувши на неї, додав: — Але не забувай, що про будь-які «близькі й тривалі контакти» з іноземцями, навіть союзниками, треба доповідати мені.
— Я в курсі.
Одначе відреагував Декстер так, ніби вона посміла йому заперечити:
— Це неприпустиме порушення правил безпеки.
Він полюбляв демонструвати свою значущість. Тамара перехопила співчутливий погляд Дейзі. «З нею він так само розмовляє», — подумала й відповіла:
— Зрозуміла.
Він не вгавав:
— Я не повинен нагадувати тобі про таке.
— Декстере, ми просто колеги. Не турбуйтеся.
— Турбуватися — моя робота. — Відчинивши дверцята лімузина, повів далі: — Просто запам’ятай: «близький і тривалий контакт» означає «не більш ніж один мінет».
Дейзі обурилася:
— Декстере!
Він засміявся:
— Сідай у машину, серденько.
Щойно лімузин рушив, як за ним зі стоянки викотився срібний сімейний седан: Декстерова охорона.
Тамара сіла у свою машину й назвала водієві адресу.
Вона не могла нічого вдіяти з Декстером. Можна було поговорити з Філом Дойлом — керівником Абдулового проекту, старшим над Декстером. Однак скаржитися на власного боса його керівникові — такого не схвалюють у жодній організації.
Нджамену заклали французькі архітектори ще в часи, коли місто називалося Φορτ-Ламі, тому бульвари тут були по-паризьки широченні. Машина під’їхала до готелю «Ламі», що входив до всесвітньої американської мережі. Те, що треба для вишуканої вечері, хоча Тамара віддавала перевагу місцевим закладам, де подавали пряні африканські страви.
Водій спитав:
— Назад вас забирати?
— Я зателефоную, — відповіла Тамара.
Вона ступила у великий мармуровий вестибюль. Цей заклад відвідували переважно представники чадської еліти. Країна не мала виходу до моря, більшу частину її території вкривала пустеля, зате тут були поклади нафти. Попри це, народ бідував. Чад належав до найбільш корумпованих країн світу, тому всі нафтові доходи забирали собі можновладці та їхнє оточення. Частину цих грошей вони витрачали тут.
З бару «Інтернаціональ» долинув веселий регіт. Вона зайшла туди: потрапити в ресторан можна було тільки так. Серед натовпу місцевих політиків і бізнесменів зависали західні нафтові магнати, експортери бавовни й дипломати. Деякі жінки були вбрані просто приголомшливо. Такі місця не пережили пандемії, але цей готель вистояв і піднявся до нових висот.
Її погукав чадець під шістдесят:
— Тамаро! Саме хотів побачитися з вами. Як поживаєте?
Звали його Карім, і він мав дуже важливі зв’язки. Дружив із самим Генералом, якому допоміг прийти до влади. Тамара ставилася до Каріма суто як до джерела інформації з президентського палацу. На щастя, він до неї, здається, так само.
Убраний чоловік був у легкий діловий костюм сірого кольору у вузеньку смужку — певно, куплений у Парижі. Жовта шовкова краватка бездоганно зав’язана, ріденьке волосся змащене брильянтином. Він розцілував її двічі в кожну щоку — загалом чотири рази, неначе вони родичі-французи. Ревний мусульманин, він жив у щасливому шлюбі, та до норовливої молодої американки плекав безневинну прихильність.
— Рада зустрічі, Каріме. — Хоч ніколи не бачила його дружини, додала: — Як родина?
— Чудово, дякую, пречудово. Онуки приїжджають.
— Це добре. Ви казали, що шукали зустрічі зі мною. Чим можу допомогти?
— Так. Генерал хоче зробити подарунок дружині вашого посла на тридцятиріччя. Ви знаєте, які в неї улюблені парфуми?
Тамара знала.
— Місис Коллінсворт користується «Міс Діор».
— Красно дякую.
— Тільки, Каріме, можу я сказати дещо відверто?
— Звісно! Ми ж друзі, хіба ні?
— Місис Коллінсворт — інтелігентна жінка й любить поезію. Парфуми — не найкращий подарунок для неї.
— Овва. — Карім не зовсім розумів, як жінці можуть не сподобатися парфуми.
— Можу запропонувати щось ліпше?
— Авжеж.
— Як щодо англійського чи французького перекладу класичної арабської поезії? Це розчулить її значно більше.
— Справді? — ніяк не міг повірити Карім.