Батько завів із Джеррі розмову про бізнес, і жінки не втручалися. У минулому Джеррі був найближчою їй людиною. Коли все змінилося? Вона й сама не знала. Просто так сталося, але чому? Через Піппу? Зі спостереження за власними батьками Полін знала, що розбіжності в поглядах на виховання дитини здатні серйозно розладнати стосунки, бо тут ідеться про глибокі переконання стосовно моралі, релігії та життєвих цінностей. Саме ці відмінності по-справжньому визначають сумісність пари.
Полін вважала, що молодь повинна ставити під сумнів усталені погляди. Сама вона належала до консерваторів, бо розуміла, що зміни слід впроваджувати обережно, розсудливо, однак і близько не входила до когорти тих, хто вважає, ніби новації не потрібні взагалі. Так само Полін не ностальгувала за золотими часами, коли все було краще — не прагнула повернутися в минуле.
Джеррі ж думав інакше. Він казав, що тільки досягнувши зрілості й набравшись розуму, можна змінювати світ.
Одначе Полін знала: це до снаги аж ніяк не тим, хто вичікує слушного моменту.
Як-от Джеррі.
Ой.
Та й що їй робити? Джеррі хотів, щоб вона проводила більше часу з родиною — себто з ним, — але вона не могла. Президент має все, чого душа забажає, окрім вільного часу.
Навряд це стало новиною для нього, адже Полін була віддана державній службі ще задовго до шлюбу. Та й Джеррі всіляко заохочував її балотуватися. Сам казав, не приховуючи, що незалежно від результату це буде корисно для його кар’єри. У разі її перемоги муситиме відійти від справ на чотири, а може, й усі вісім років, та після того стане зірковим юристом. Одначе щойно Полін обрали, почав нарікати, що вона приділяє йому замало часу. Напевно, вважав, що буде більше залучений у її роботу й дружина-президентка консультуватиметься з ним, ухвалюючи рішення. Можливо, не варто було йому покидати служби. Можливо...
Можливо, не варто було виходити за нього.
Чому вона не поділяла Джерріного бажання проводити більше часу разом?
Деякі пари, навіть коли по вуха у справах, присвячують вечір для регулярних побачень, розчиняючись одне в одному: влаштовують романтичні вечері, ходять у кіно чи просто сидять разом на дивані, слухаючи музику.
Ця думка її гнітила.
Дивлячись, як Джеррі погоджується з батьком щодо профспілок, вона зрозуміла, в чому його біда: він нудьгар.
Хай вона трохи й перебільшує, але це правда. Джеррі був нудний. Вона не вважала його сексуальним, а він не надто її підтримував.
То що ж у залишку?
Полін звикла дивитися правді у вічі.
Невже це означає, що вона більше його не кохає?
Було страшно визнати, але це правда.
* * *
Наступного ранку Полін поснідала з татом — як у ті часи, коли він ще працював, а вона навчалася в Чиказькому університеті. Обоє жайворонки, вони вставали рано. Полін їла мюслі з молоком, тато пив каву з грінками. Розмовляли небагато, час од часу він заглиблювався в бізнесову секцію газети. Однак це була товариська тиша. Врешті вона неохоче полишила його, а сама попрямувала в Західне крило.
Мілт зголосився зустрітися рано-вранці, тому міг зайти в Білий дім дорогою до церкви. Полін прийме його в Овальному кабінеті, офіційна атмосфера якого найкраще пасувала для звільнення людини з посади.
Явився Мілт, одягнений у твідовий костюм і жилетку, в яких нагадував провінційного джентльмена.
— Що такого вже накоїв Джеймс Мур, що ми зустрічаємося із самого ранку у святу неділю?
— Це не через Джеймса Мура, — мовила Полін. — Сідайте.
— А через що тоді?
— Нашу проблему звуть Ріта Кросс.
Мілт виструнчився, задер підборіддя, набундючився.
— Про що ви?
Слухати маячню Полін не хотіла: життя й без того занадто коротке. Сказала:
— Тільки, заради бога, не вдавайте, ніби нічого не знаєте.
— Це суто моя особиста справа.
— Коли віцепрезидент трахає шістнадцятирічну, це справа всієї країни. Мілте, припиніть удавати із себе дурника.
— А хто каже, що це більш ніж дружба?
— Тільки не починайте.
Полін сердилася. Вона ж бо вважала, що в такому питанні Мілт поводитиметься розсудливо, по-дорослому: визнає, що порушив правила й піде з гідністю. Та де там...
— Це вік згоди, — сказав Мілт тоном картяра, що викладає туз.
— Розкажете це журналістам, коли вони наберуть вас розпитати про стосунки з Рітою Кросс. Думаєте, вони скажуть: «А, добре, тоді це не скандал», чи що?
Мілт впав у розпач.
— Ми можемо тримати це в таємниці.
— Ні, не можемо. Про це відомо вашій охороні, яка доповіла Жаклін, а вона — мені та Сандіпу. Знадобилась одна доба. А як щодо Ріти? Думаєте, у неї немає таких самих шістнадцятирічних друзів? Що, на їхню думку, вона поробляє із шістдесятидворічним дідом, який подарував їй велосипед за десять тисяч, — либонь, у слова грає?
— Добре, пані президентко, ваша правда.
Мілт нахилився ближче й заговорив тихо, по-змовницьки:
— Прошу, залиште це мені. Обіцяю все виправити.
Така пропозиція була обурлива, і він сам прекрасно це усвідомлював.