— Спочатку в ліжко, — мовила, — а повечеряємо потім.
— Мені подобаються твої пріоритети, — мовив Таб.
* * *
Генерал виступив наступного дня. У вечірніх теленовинах його показали при повнім військовім параді в оточенні озброєних солдатів. Стояв перед великою групою журналістів, а здаля на нього дивилася купка худих брудних біженців.
Промова була дуже палка.
Поки Генерал говорив, пресофіс уряду розіслав текст промови. Вона виявилася провокативнішою, ніж можна було очікувати, й Тамара пошкодувала, що заздалегідь не отримала чернетки. Можливо, її й вдалося б почитати, якби не вліз Декстер.
Розпочав Генерал із закидів у бік Судану щодо вбивства капрала Акермана. Державні ЗМІ вже натякали на це, проте вперше звинувачення було кинуто прямо.
Далі він розповів, що вбивство є частиною програми суданського уряду з фінансування тероризму в усьому Сахелі. Це також була пряма заява про те, у що вірив багато хто, зокрема й у Білому домі.
— Подивіться на цей табір, — промовив Генерал, проводячи рукою навколо, і камера покірно повернулася за його жестом, вихоплюючи поселення, що виявилося більшим, ніж очікувала Тамара: не кількадесят наметів, а пара сотень нашвидкуруч збитих халабуд, серед яких де-не-де виднілися захирілі деревця, що вказували на озеречка або криниці. —У цьому таборі живуть люди, що втекли від кровожерного хартумського режиму.
Тамара замислилася, як далеко він зайде. Білий дім не бажав дестабілізувати ситуацію в Чаді, бо це був цінний союзник у війні з ІДВС. Пре-зидентці Ґрін промова точно не сподобається.
— Чад має гуманітарний обов’язок перед своїми сусідами, — сказав Генерал, і Тамара збагнула, що він наближається до головної думки. — Ми допомагаємо всім, хто прагне врятуватися від тиранії й несправедливості. Це наш обов’язок, який ми виконуємо — і не плануємо зупинятися. Нас не залякати!
Тамара спала з лиця. Ось вона — суть усієї промови. Він відкрито дав добро незгодним із суданським урядом заснувати штаб у таборі біженців. Промовила сама до себе:
— У Хартумі розсердяться.
Почувши її слова, Лейла Моркос додала:
— Страшенно.
Промова закінчилася. Усе минуло тихо-мирно. Таб казав правду. Виходячи з-за столу, Тамара порівнялася з Лаян, яка промовила: — Сьогодні о сьомій?
— Авжеж, — відповіла Тамара.
* * *
Лаян мешкала на північний схід від центру міста, в районі Нджарі. Тут скрізь валялося сміття, обабіч вулиці стояли будинки, сховані за потрісканими бетонними парканами й іржавими залізними ворітьми. Тамару вразила вбогість району. Лаян завжди приходила на роботу стильно вдягнена, нафарбована зовсім трішки, але зі смаком, з елегантно зібраним волоссям. Нізащо не скажеш, що вона з нетрів.
Як і в більшості нджаменських обійсть, висока хвіртка відчинялася всередину. Тамара увійшла й побачила Лаян — та зігнулася над вогнищем посеред подвір’я. Поряд стояла старша жінка, дуже схожа на неї. Біля дому була прибудова зі стінами зі шлакоблоку й бляшаним дашком. У кутку примостився скутер Лаян. Тамара з подивом побачила чотирьох малих дітлахів, що бавилися в куряві. Секретарка посла ніколи не розповідала про них і не тримала на столі фото.
Лаян привіталася з гостею, представила їй свою матір, а тоді, махнувши на дітей, назвала чотири імені, які Тамара миттю забула.
— Усі ваші? — запитала вона, і Лаян кивнула.
Чоловіка ніде не було видно.
Тамара зовсім не так уявляла собі домівку колеги.
Мати дала їй склянку прохолодного лимонного напою.
— Вечеря майже готова, — сказала Лаян.
Схрестивши ноги, вони сіли перед мисками на килимі у великій кімнаті будинку. Лаян приготувала дарабу—овочеве рагу, заправлене арахісовою пастою, червону квасолю в гострому томатному соусі та рис, приправлений лимонним соком.
Діти вечеряли окремо від дорослих. Усе було надзвичайно смачне, і Тамара добряче наїлася.
— Я знаю, чому Декстер повернув вам Каріма, — сказала Лаян французькою, щоб не зрозуміли мати й діти.
— Справді?
Тамару її слова заінтригували, бо сама вона не могла здогадатися.
— Декстер розповів послові, а Нік — мені.
— Що він казав?
— Що Декстер не сподобався Карімові, тому він і не поділився інформацією.
Тамара усміхнулася. То он воно що. Утім, нічого дивного. Вона доклала чимало зусиль, щоб здобути прихильність Каріма. А Декстер, певно, навіть не намагався бути люб’язним і сприймав Карімову допомогу як належне.
— То Карім просто відмовився дати текст Декстерові.
— Карім сказав, що ніякої промови не буде.
— Оце так.
— Декстер заявив Нікові, що Карім розмовлятиме лише з вами, бо той ласий до білих дівчат.
— Декстер що завгодно скаже, тільки б не визнавати своїх помилок.
— І я так вважаю.
Мати Лаян принесла каву й забрала дітей спати.
Лаян повела далі:
— Хочу подякувати вам за добре ставлення. Дня мене це важливо.
— Ми ж просто розмовляємо, тут нічого такого, — сказала Тамара.
— Чоловік пішов від мене чотири роки тому, — мовила Лаян. — Забрав усі гроші й машину. Довелося виїхати зі старого дому, бо сама оренди я не тягнула. Наймолодшому тоді був рік.
— Жах.