Цієї миті джин, якому пощастило прокрастися найманцеві за спину, вже підняв руку для удару. Та водночас із ним зненацька ожив Кавка. Увесь цей час він стояв біля Натаніеля, тримаючи в руках пергамент ґолема. І тепер, не говорячи ні слова й не розплющуючи очей, він напружився — і розірвав пергамент навпіл. Ефект вийшов несподіваний.
Потужний заряд магічної сили вирвався з пергаменту й пронісся халупою, наче землетрус. Натаніеля підкинуло в повітря й понесло вихором разом з джином, найманцем, столом, канапою, книжками, паперами, ручками й чорнилом. Якусь найкоротшу мить Натаніель бачив, як усі три видимі йому рівні змістилися: всі речі ніби потроїлися. Стіни затремтіли, підлога похилилася. Електрика затріскотіла і згасла. Натаніеля важко вдарило об підлогу.
Хвиля просочилася крізь дошки підлоги й запалася в землю. Заряд рукопису закінчився. Рівні повернулися на місце, землетрус ущух. Натаніель підняв голову. Він лежав під перекинутою канапою, дивлячись у бік вікна. У вікні досі мерехтіли вогники міста, але тепер вони чомусь видніли набагато вище. Хлопець не відразу зрозумів, що сталося: халупа тепер стриміла на краєчку пагорба, над урвищем. Підлога помітно нахилилася в бік вікна. Натаніель бачив, як дрібні речі поволі котяться до тієї стіни.
У кімнаті було темно, тільки легенько шелестіли папери, що падали на підлогу. Де найманець? І де Бартімеус? Натаніель нерухомо лежав під канапою й зирив у пітьму вибалушеними, наче в кроля, очима. Кавку йому було видно добре. Старий чарівник лежав ниць на своєму скривленому умивальнику, й кілька листів паперу накривали його тіло, наче смертна сорочка. Не було потреби підходити ближче, аби переконатися, що він мертвий.
Канапа пригасла Натаніелеву ногу до підлоги. Хлопчині кортіло її витягти, та він розумів, що це надто ризиковано. Отож він тихенько лежав, дивився й слухав.
Крок... Перед ним тихо з’явилася постать. Найманець зупинився коло тіла, що лежало на умивальнику, швиденько оглянув його, коротко вилаявся й заходився порпатись у купі меблів біля вікна. Пересувався він повільно, напружуючи ноги на похиленій підлозі. Меча в нього більше не було, але в правій руці досі блищало щось сріблясте.
Нічого не відшукавши серед уламків меблів, найманець вирушив угору, до дверей. Примруживши в темряві очі, він пильно оглядав кімнату. Натаніель, на свій жах, побачив, що вбивця наближається до канапи. Відступати не було куди: канапа, що таїла його від очей наймача, ставала водночас і пасткою. Хлопець прикусив губу, пригадуючи належне закляття.
Найманець, здається, тільки зараз побачив перекинуту канапу. Зо дві секунди він стояв нерухомо, а потім, тримаючи напоготові срібний диск, зігнув коліна й нахилився, щоб підняти канапу. Натаніель скулився.
Аж тут за спиною найманця з’явився Бартімеус.
Хлопчик-єгиптянин ширяв над нахиленою підлогою. Ноги в нього були розслаблені, рука — витягнута вперед. Його огортало сріблясте сяйво, що освітлювало його білу пов’язку на стегнах і виблискувало в темному волоссі. Джин хвацько свиснув. Найманець стрімко, майже непомітно обернувся. Диск вилетів з його руки, розітнув сяйво біля Бартімеусового боку і зробив у повітрі петлю.
— Ха-ха! Не влучив! — обізвався джин.
З його пальців зірвалося Пекельне Закляття і на місці поглинуло найманця. Усю верхню частину його тіла охопило полум’я. Той скрикнув і затулив руками обличчя. А потім, хитаючись, ступив кілька кроків уперед, осяваючи кімнату жовтими спалахами й дивлячись крізь вогняні пальці.
Диск тим часом досяг дальнього кутка кімнати і зі свистом полинув назад, назустріч найманцевій руці. Дорогою він усе-таки зачепив бік хлопчині-єгиптянину. Натаніель почув джинів зойк: постать Бартімеуса затремтіла й почала розпливатися.
Диск повернувся в полум’яну руку.
Визволившись із-під канапи, Натаніель гарячково штовхнув її геть і, хитаючись на нерівній підлозі, встав.
Хлопчик-єгиптянин зник. На його місці з’явився освітлений полум’ям щур, який тут-таки пошкутильгав у затінок. Чоловік у вогні, мружачи очі, вирушив за ним навздогін. Одяг на його тілі швидко чорнів, диск у руці виблискував червоним.
Натаніель спробував зосередитись. Поблизу була драбина, що вела на горище; тепер вона стояла криво, впершись у стелю. Хлопець притулився до драбини.
Щур біг по старому пергаменту, який гучно шурхотів під його лапками. Диск розітнув пергамент навпіл. Щур, писнувши, покотився вбік.
Вогняні пальці ворухнулися — в них з’явилися ще два диски. Щур поспіхом майнув геть, проте запізнився. Один диск устромився в дошки підлоги, притиснувши срібним краєчком щурячого хвоста. Щур кволо заборсався, силкуючись звільнитись.
Найманець підійшов і заніс над ним чобіт, що курився димом.
Шаленим зусиллям Натаніель вирвав застряглу драбину і важко опустив її на спину найманцеві. Той утратив з несподіванки рівновагу й завалився набік, розсипавши дощ іскор. Він упав на підлогу халупи, підпаливши розкидані довкола рукописи.
Щур щосили шарпонувся і все-таки витяг свого хвоста. Один стрибок — і він опинився поруч із Натаніелем.
