Убивця відповів йому таким байдужим поглядом, що Натаніель ніби всох і поменшав перед його очима. Хлопчина сердито кахикнув:
— Ви чули, що я сказав?
Убивця ворухнув рукою — так стрімко, що Натаніель ледве це помітив, — і в ній з’явився меч. Бородань ліниво показав мечем на хлопця:
—А де твоя зброя, дитинко?
Натаніель зухвало випнув підборіддя й через плече тицьнув великим пальцем у Бартімеуса:
— Ось! Це африт, що слухається тільки мене. Ще одне слово — і він роздере тебе на шматки!
Джин ніби трохи розгубився:
— Е-е... так, — непевно відповів він. — Це правда.
З-під бороди блиснула крижана посмішка:
— Це та сама істота, що була з тобою раніше. Тоді їй не вдалося мене вбити. Чому ти гадаєш, ніби їй це вдасться зараз?
—Уміння приходить із досвідом, — обізвався джин.
— І справді! — ще один невловимий порух, і в другій руці найманця з’явився металевий зигзагоподібний диск. — У мене великий досвід роботи з цією зброєю. Вона розітне твою сутність і знову повернеться до моєї простягнутої руки.
— У тебе тоді й руки вже не залишиться! — відказав Натаніель. — Мій африт прудкий, як кобра! Він уб’є тебе, перш ніж ти кинеш цю штучку!
Він оглянув джина і найманця. Його слова, здавалося, не дуже переконали ні того, ні другого.
— Я спритніший за будь-якого демона! — відповів найманець.
— Та невже? — не повірив Натаніель. — Ану, спробуй його випередити!
Бартімеус хутко підняв руку:
— Агов, послухайте!..
— Покажи йому, як ти вмієш кидати диск!
— Можливо, так я й зроблю.
— Тоді подивишся, що з тобою буде!
— Годі вже! — втрутився джин. — Сперечайтеся скільки завгодно, тільки мене, будь ласка, сюди не вплутуйте. Побийтеся краще навкулачки чи поміряйтеся м’язами! Заодно й заспокоїтеся.
Натаніель не звернув на нього уваги.
— Бартімеусе, — почав він, — я велю тобі...
Цієї миті сталося дещо несподіване. Кавка підхопився.
— Залишайся на місці! — найманець перевів погляд на старого, й вістря меча обернулося туди ж.
Кавка ніби й не чув його. Він трохи постояв, хитаючись, а потім задріботів захаращеною паперами підлогою. Пергаменти тріщали під його босими ногами. Кількома кроками він дістався до стола. Кощаві руки несподівано хутко витягли рукопис ґолема з ослаблих Натаніелевих пальців. Тулячи пергамент до грудей, чарівник відсахнувся.
Найманець заніс руку, ніби збираючись кинути диск, аж тут зупинився.
— Поклади його на місце, Кавко! — гаркнув він. — Подумай про свою родину! Про Мію!
Кавка примружив очі й захитався. Тоді поглянув на стелю:
— Мія? Її я втратив навіки...
— Допиши зараз цей рукопис, і завтра ти побачиш її. Присягаюся!
Очі чарівника розплющились—тьмяні, але свідомі.
— Що мені до того? На світанку я помру. Мої життєві сили всохли.
Обличчям найманця промайнула шалена лють. Він був не з тих людей, хто полюбляє торгуватися.
— Мій наймач запевнив мене, що вони живі і здорові, — сказав він. — Ми можемо вже зараз звільнити їх, і вранці вони будуть у Празі. Подумай як слід: невже тобі хочеться змарнувати всю свою працю?
Натаніель позирнув на джина. Той потихеньку бокував. Найманець, схоже, цього не помічав. Натаніель вирішив відвернути його увагу й кахикнув.
— Не слухай його, Кавко! Він бреше! — сказав він.
Найманець глянув на хлопця:
— Мене вкрай розсердило те, що тебе не схопили сьогодні на площі. Я дав поліції найдокладніші настанови, та вони все одно проґавили. Слід було самому розібратися з тобою.
— Ти
— Авжеж. Ви вкрай невдало обрали час. Ще день чи два, й це не мало б жодного значення. Я повернувся б до Лондона з готовим рукописом. Усі ваші розслідування були б даремними. А тепер мені треба було знешкодити тебе. От і довелося нацькувати на вас поліцію.
Натаніель примружив очі:
— Звичайно ж, мій наймач, — відповів убивця. — Я повідомив про тебе чехів, і вони цілісінький день стежили за цим безголовим британським шпигуном, знаючи, що рано чи пізно він виведе їх на тебе. До речі, вони вважають, ніби ти приїхав до Праги, щоб підкласти бомбу. Та зараз це вже суто академічне питання. Вони підвели мене.
Говорячи, він тримав меч і диск напоготові. Його погляд перебігав то на хлопця, то на старого чарівника. Натаніелеві паморочилось у голові: майже ніхто не знав, що він їде до Праги, і все ж таки хтось повідомив про це найманця! Це означає... ні, спершу треба зосередитись. Він бачив, що Бартімеус потихеньку бокує — повільно, наче слимак. Ще трохи — джин стане для найманця невидимим і зможе атакувати його...
— Як я бачу, ти знайшов іншого огидного зрадника замість Лавлейса! — зіпнув парубійко.
— Лавлейса? — найманець насмішкувато підняв брови. — Лавлейс ніколи не був моїм головним наймачем. Так собі — побічний заробіток, аматор, надто нетерплячий, щоб добитися успіху. Мій наймач вряди-годи його заохочував, однак Лавлейс був не єдиним його знаряддям. Та й тепер я — не єдиний його слуга.
Натаніель не тямив себе з люті:
— На людину, що добре платить. Це зрозуміло. Який ти дивак, чарівничку!
