— Зачекайте, ви ж чудово знаєте, що тут не про те йдеться!
— А, ну гаразд!
— Я призначив Корнеліуса Онта.
— Це все?
— На жаль, Корнеліус Онт став жертвою автомобільної аварії. Проте завдяки моїм невпинним пошукам мені вдалося в короткі строки знайти на заміну панові Онту, який, безумовно, є непересічним спеціалістом, іншого блискучого інженера. Крім того, вбивши одним пострілом двох зайців, я підписав контракт зі ще одним талановитим інженером і милою секретаркою. Погляньте на четверту картку пана Агата Маріона. Обличчя у верхньому лівому куті (хоча й деформоване від надмірного вжитку) дуже нагадує вищезгадану секретарку.
— Панове, передайте листівку.
— Я не поділяю цієї думки!
— Ви гаєте наш час вашими постійними перебиваннями.
— Перепрошую, я думав про іншу річ.
— А як щодо технічних виконавців?
— Справа зрушилася з місця.
— Панове, того ж дня я найняв також медика та інтерна, чия присутність буде неоціненною, коли нещасні випадки на виробництві досягнуть повного розмаху.
— Я не поділяю цієї думки.
— А технічні виконавці?
— Внаслідок угоди, яку на місці підписав директор Дюдю, харчування й поселення керівного технічного персоналу забезпечить ресторан Барріцоне.
— Панове, робота, яку виконала секретарка, вже окуповується й приносить плоди. Також хочу вам повідомити, що один з моїх небожів — Робер Ґюнан дю Песло — видається мені ідеальною кандидатурою на посаду комерційного директора. Пропоную дати йому можливість самому визначитися з сумою зарплати та підшукати секретарку.
— Чудово.
— Щодо технічного персоналу можна було б обмежитися звичайною зарплатою та премією на переїзд.
— Я не поділяю цієї думки.
— Цього разу він має рацію.
— Що таке технік? Для такої роботи не потрібно жодних спеціальних якостей. Потрібно лише механічно виконувати те, чого вас навчили.
— Не треба премії на переїзд.
— Ну хоч маленьку.
— Треба обдумати це питання.
— Панове, засідання завершено.
— Поверніть мені листівку.
— Але ж ми не обговорили питання технічних виконавців.
— Треба буде про це поговорити на наступному засіданні.
— Я не поділяю цієї думки.
Всі разом підвелися і нестрункими рядами вийшли з зали. Консьєрж привітав їх, коли вони проходили повз, і повільно поволік свою некеровану кінцівку в зал покійного засідання, звідки смерділо огидними випарами.
Природа встановила так, що маленькі діти й дитинчата тварин смокчуть усе, що їм потрапляє до рота, тож потрібно їх навчити смоктати в потрібному місці.
Анні здавалося, що його валіза доволі важка, він сам себе запитував, чи не було помилковим рішення нагромадити певну кількість речей другої потреби. Він не став відповідати з чистої зловтіхи і через це послизнувся на останній навощеній сходинці. Його нога подалася вперед, а права рука супровідним жестом відправила валізу в пророблене у склепінні віконце. Блискавично підвівшись, він одним стрибком перескочив поріг і саме встиг зловити валізу, коли та падала з іншого боку. Під вагою свого вантажу й здійсненого зусилля він похитнувся, його шия набрякла, а від коміра сорочки (яку він придбав п’ять років тому на благодійному ярмарку) відлетів яскравий металевий ґудзик. Краватка миттєво ослабла на кілька сантиметрів, тож треба було перев’язати вузол. Анна підібрав валізу й неймовірним зусиллям відправив її назад через розбите вікно. Він швидко позадкував до підніжжя сходів і спиною вперед видерся на останніх десять сходинок, щоб зловити валізу. Він полегшено зітхнув, відчувши, що його краватка знову щільно облягає шию, а ґудзик комірця знову лоскоче адамове яблуко.
Цього разу Анна безперешкодно вийшов з будинку, повернув і пішов туди, куди його вів тротуар.
Рошель теж збиралася залишити свою квартиру, поспішаючи, щоб встигнути на вокзал до того, як водій потяга натисне на гачок сиґналь-ного пістолета. З міркувань економії Державна залізниця використовувала старий вологий порох, тож аби постріл відбувся більш-менш у бажаний час, потрібно було натискати на гашетку завчасно — за півгодини. Проте часом постріл відбувався майже відразу. Рошель витратила багато часу, одягаючись для подорожі. Результат був приголомшливий.
В отворі легкого пальта з кучерявої вовни було видно ніжно-зелену сукню простого крою. Ноги було щільно затягнуто в тонкі нейлонові панчохи, а витончені ступні огортали черевички з гірчичної шкіри. Валіза рухалася за нею на кілька кроків далі в руках її молодшого брата. Він сам зголосився допомогти сестрі, і Рошель із вдячності довірила йому цю відповідальну роботу.
Поблизу зяяв вхід у метро, затягуючи у свою чорну пащу необережних перехожих. Час від часу виникав рух у зворотному напрямку, і метро болісно випльовувало жменьки блідих зіщулених пасажирів, чий одяг зберігав нудотний запах смердючих нутрощів монстра.