Останній письменник полностью

Сильні мозолясті руки схопили його за скроні. Хтось відвів йому повіки й приклеїв їх до чола скотчем. Хтось надягну йому на ніс власні фонокуляри. Хлопець відчув вологість між їхніми навушниками та власною шкірою. Хтось легенько смикнув за них. Перевірив, чи добре ті вони тримаються. Йонаш вже зрозумів. Фонокуляри приклеїли йому до обличчя.

Хтось хотів, щоб Йонаш щось подивився. Тому він не міг заплющити очей.

Він відчув, як хтось розстібає йому штани й мацає живіт. На труси щось наклали. Тільки тепер він відчув біль в очах. Йонаш почав кидатися на нарах. І кричати від болю.

Потім мозолясті пальці закрили йому рота.

– Заспокойся, виродок, тебе тут ніхто не чує. – Це був той самий високий голос, який говорив польською. – Це просто підгузник, звичайний памперс. Тому що тебе чекає bad trip. Довга подорож. До Зимових Свят, а може і до Нового року. І ти повинен це спостерігати. Мусиш.

Все почалося відразу ж.

Музика у вухах. Весь час та ж сама. Могутні звуки black metal. Екстремальні барабани. Заклинання. До самого диявола.

Перед очима промайнули ідилічні образи, змішані з огидою. Мати пригортає Йонаша до грудей. Цілує його. Співає колискові.

А потім та ж сама мати каже, що займалася шаленим сексом із п’ятьма чоловіками одночасно. Очиститися, скинути сому зрілої жінки і знайти свою внутрішню дитину. Нарешті жінка дивиться йому прямо в очі.

– Я мщуся твоєму батькові, Йонаше!

Потім музичний шедевр. Stabat Mater Вівальді. Хвилина перепочинку. І знову нові кола пекла. Зоофілія, некрофілія.

– Це через твого батька, Йонаше!

І так далі і так далі. Протягом наступних кількох днів і ночей.

Він знав, що все це було створено темним штучним інтелектом. Спочатку він постійно це говорив собі.

Але потім припинив. Він просто мовчки лежав у мокрому памперсі й благав про смерть. Він не знав, кого благає, бо не вірив у Бога, але прекрасно знав, чиєї смерті хоче.

Власної.

Або його. Батька.

Грудень 2077

Мругальський подивився на двох немолодих чоловіків, які прийшли до його нового кабінету послухати лекцію про ім’я таємничого демона.

— Шановні панове, — підвищив він голос. – Такі старі професори, як я, спраглі слухачів… Коли їм дають можливість виступити, вони можуть говорити годинами. Я буду говорити, скоріше, коротко. Почну з деяких похмурих подій. Цей історичний вступ є необхідним для мого правильного перекладу фрази Gloria Iniviato. Так, панове, я знаю, що це означає! При чому, без найменшого сумніву!

А говоріть хоч би і якнайдовше, професоре. Чим більше ви скажете, тим більше я напишу в своїх споминах.

Ви можете говорити, але без відступів, тому що в мене немає багато часу. Я нарешті маю написати рецензію на записки комісара, бо я обіцяв йому, що це зроблю. Я також стурбований відсутністю контакту з Йонашем, і я хочу поїхати до нього якомога швидше. Я також маю подумати про мульток Брунетти. Може, відписати їй?

– Це історія злочину, панове. Я знаю це від Уповноваженого, якому я висловлюю за це вдячність…

Професор навіть не глянув на того, кому дякував. Він говорив із заплющеними очима, із запалом проповідника, ніби стояв за кафедрою в сусідньому старому костелі.

– Багато років тому чоловік на ім’я Кевін Нкубе вбив однокласника у Вроцлаві. Після звільнення він зґвалтував і вбив свою терапевтку в Кракові. Цей чоловік, явно психічно хворий, після обох злочинів кричав коптською мовою і коптським алфавітом написав речення: "Слава тобі, володарю безпташиної безодні". Не питайте мене, звідки цей бандит знав цю мову. Великий фізик Ньютон сказав: Hipothesis non fingo. Я, як і він, не будую гіпотезb, я наводжу тут факти.

Він вказав на коптський напис на архаїчній дошці, на якій писав звичайним фломастером. Там було таке речення – і в оригінальному алфавіті, і в транскрипції:

peounakparchon (e)npnun em(e)nhalet.