„Той сон чимось схожий на вибух атомної бомби”,- міркував Канае. Ну й набрався він страху! Хотів було втекти, але не міг. А тепер, коли намагався згадати подробиці того кошмарного сну, вони наче вислизали з пам'яті і залишилося тільки відчуття темряви та неспокою. Напевне, він прокидався для того, щоб запам'ятати той сон (точніше, він запам'ятав його тому, що прокинувся). Йому пригадалося, як, пробудившись удосвіта, він подумав, що в тому кошмарному сні час зупинився. Тепер Канае відчував, як у його свідомість дедалі глибше закрадається безпричинна тривога - таке буває з людиною, коли вона марно силкується згадати щось дуже важливе, заховане в найдальших закутках пам'яті. А може, все це не має нічого спільного з переддосвітнім сном? Може, виною цьому щось інше? Робота? Верстка, яку треба показати головному редакторові? Художнє оформлення книжки? „Ні, мабуть, причину треба шукати в собі самому,- вирішив Канае і тієї ж миті в його уяві виринуло два жіночих обличчя: одне лагідно всміхалося, друге втупилося в нього проникливим поглядом.- Позавчора їх уже не було вдома. Так само й учора. Не було обох. Нісімото-сан, своїй господині, вони начебто сказали, що їдуть кудись на день-два, щоб розвіятися. Тільки ж куди? Може, сьогодні повернуться?”
Канае поспішив з туалету до кімнати. Чайник на плитці вже висвистував парою. Перекинувши через плече рушник, Канае схопив однією рукою миску з зубною пастою, помазком і бритвою, а другою - чайника й побіг у ванну кімнату навпроти туалету. Швидко почистив зуби, пополоскав горло. Тоді плюснув гарячої води в миску й заходився милити обличчя. Бриття для нього - звичне діло, та з поспіху все одно порізався.
- Сома-сан, чого це ви так пізно встали? Навіть незручно казати „Доброго ранку!” - обізвалася господиня, але Канае мовчав, бо саме водив бритвою навколо рота, вкритого мильною піною.- Мабуть, заспали тому, що холодно?.. Час вам уже сім'ю заводити. Чи не підшукати вам наречену?
Балакуча господиня, усміхнене обличчя якої показалося в дзеркалі, жила сама (чоловік її помер, а дві доньки повиходили заміж) у кімнаті на другому поверсі біля сходів і цілими днями щось виготовляла на в'язальній машині - її одноманітне тріскотіння Канае чув щоразу, коли йшов на роботу чи повертався додому.
- Поки що не треба, я вас прошу.
- А то чому? Може, вже знайшли собі суджену? Когось нагледіли?
Канае пропустив повз вуха ці слова, а, вмившись і кивком голови привітавшись з господинею, вийшов у коридор „Суджену? По-старомодному сказано. Якби цей домашній детектив знав про Мотоко чи Аяко, то, напевне, замучив би мене своїми розпитуваннями. А може, господиня щось пронюхала? Та ні, нічого вона не підозрює, бо ті двоє рідко сюди навідувалися” ,- міркував Канае. Під дверима кімнати стояла пляшка молока, а в поштовій скриньці стирчала газета. Переступивши поріг, Канае зняв паперову кришку з пляшки, а ранкову газету розстелив на татамі. Ковтнув холодного молока (пити з хлібом уже не було часу) і пробіг поглядом по заголовках. „Субота, двадцять третє січня. Рішення керівництва профспілки залізничників. Є надія на подолання урядової кризи” . Канае перегорнув сторінку. Жодної статті, що могла б зацікавити. „Перше в цьому році велике змагання з сумо[10]: знову переміг Йосібаяма”. І нарешті остання сторінка. Прогноз погоди: сьогодні - вітер північний, мінлива хмарність з проясненнями; завтра - вітер північно-східний, хмарно, іноді прояснення. Отже, назавтра можна сподіватися більш-менш терпимої погоди? А от сьогоднішню навряд чи справедливо характеризувати словами „мінлива хмарність з проясненнями”. Скоріше вона обіцяє снігопад. Прогноз погоди - як сумо: чого сподіваєшся, ніколи не справджується. Від холодного молока Канае аж затремтів. Зняв піджака з вішалки й одягнувся. Згортати матрац вже не було коли. Канае підняв пальто, що лежало в ногах на постелі, і накинув його на плечі. Потім простяг руку до портфеля на столику. І саме тоді його погляд, наче магнітом, притягло до картини.
