Темний острів на темному морі… В душі Канае наче щось заворушилося, але силою волі він приглушив його. Глянув на годинник. Була дев'ята година три хвилини. Ого, як уже пізно! Добре, що вчора під кінець робочого дня він попередив у редакції про свій намір заїхати сьогодні до підопічного автора. Щоправда, верстку треба було вичитати до ранку (Канае сидів над нею до півночі, потім займався своїм романом, а тому так пізно пробудився) і показати головному. Той її жде не діждеться і за будь-яку затримку дасть прочухана. Канае дістав верстку з портфеля, аби переконатися, що не забув її вдома. Два блокноти, товстий і тонкий, що завжди залишалися на столику в узголів'ї, цього разу також чомусь опинилися в портфелі. Надії нате, що йому вдасться заглянути в них на роботі, не було. А все-таки він їх узяв: ану ж згадається сьогоднішній сон… Канае прихопив також один з трьох томів „Калевали”, випущеної видавництвом „Іванамі” - той, якого звечора переклав з книжкової полиці на столик. Ото й усе. Та однаково портфель із штучної шкіри був неважкий. Канае оглянув кімнату і, вирішивши, що сьогодні сонце, певно, не вигляне з-за хмар, усе-таки затягнув завісу. Взув стоптані черевики. „Може, взяти парасольку? - подумав він.- Та навіщо? Тільки заважатиме, а до того ж у таку холоднечу треба сподіватися снігу, а не дощу. А коли так, то обійдуся без неї. Інша річ, якби заносилося на дощ”.
Канае замкнув двері на ключ і, пройшовши скрипучим коридором мимо кімнати господині, з якої долинала тріскотіння в'язальної машини, бігцем подався сходами вниз.
Канае Сома вже довго стояв перед картиною, що мала назву „Острів”. З першого погляду йому передалися дивні чари її зловісного настрою, а очі прикипіли до неї, наче заворожені. Картина вирізнялася холодним темним колоритом, лише де-не-де на морі проглядала темно-синя, сіра або коричнева барва. Хоч небо й було світліше ніж море, та все одно на його блідому непрозорому тлі видніли жовтуваті й червонясті плями, схожі на хмари. Посередині полотна випинався темний острів з коричневими скелястими берегами, укритий темно-зеленими деревами. То був краєвид, якого з натури не намалюєш, хіба що побачиш уві сні. Здавалось, той самотній острів на видноколі, куди не ступала людська нога, не належав цьому світові. Та коли Канае підступив ближче до картини й добре придивився, то побачив на морі човен з людьми. Їхні постаті лише підсилювали безлюдну мовчазність краєвиду; щоправда, їх можна було й не помітити - вони скидалися на малесенькі (порівняно з островом) цяточки фарби. Видно, перед тим як компонувати картину, автор заґрунтував полотно улюбленими фарбами, а тому, надавши йому одноманітного забарвлення, зумів виразити тільки якусь абстрактну ідею. Неуважний глядач, відзначивши похмурість картини, напевне, проходив мимо. Мабуть, його увагу не привертав дивовижний колорит, не хвилювало, є на ній човен чи ні, не цікавили яскраво-червоні ініціали ММ, написані малими літерами в її правому нижньому кутку. Канае Сома був не з таких. Він стояв, розглядаючи її, наче вкопаний.
Потім Канае відступив кілька кроків назад і глянув на полотна обабіч „Острова”. Ліворуч від тої довгастої, в європейському стилі, картини висів невеличкий „Натюрморт”, праворуч - „Міський квартал”. Художниці ММ належала всього-на-всього три твори, об'єднані буйністю уяви та одноманітним похмурим колоритом. „Натюрморт” - якісь невідомі, неземні квіти у скляній вазі, що визирають з-по між темно-зеленого листя і стебел, і кілька фруктів, начебто голубих яблук, на тарілці. Здавалося, згустки фарби самі випливли з темно-синього тла і перетворилися на предмети, що ніби зависли в просторі, не маючи під собою плоскої опори. „Міський квартал” вражав майже суцільною чорнотою й тільки за її переливами вгадувалися начебто обриси будівель, дороги, мосту та річки. Людей тут не було.
Канае знову перевів погляд на картину в середині. „Вона на щось схожа,- почав він міркувати. - Так, на „Острів мертвих” Арнольда Бекліна. В її основі лежить та сама тема. Острів посеред моря і човен, що прямує до нього. Здається, на тому човні є люди. Як повернусь додому, то загляну в збірник репродукцій картин Бекліна і перевірю, чи воно справді так. А проте, навіть якщо тема „Острова” і запозичена в Бекліна, сама картина відрізняється від своєї попередниці. Берлін написав романтично-містичну картину, опираючись на старогрецькі міфи, а художниця ММ скористувалася такою формою, щоб зобразити свій внутрішній світ. Отже, ця картина є ключем для розкриття таємниці, якою вона карається”. І Канае ще раз прочитав на табличці, приклеєній внизу картини, ім'я художниці: Мотоко Моегі. Це ім'я він чув уперше.
Того дощового дня на художній виставці було мало відвідувачів - тільки іноді за спиною хтось проходив до іншого залу. Певно, тому, що в цьому виставлялися художники - початківці. А от Канае ніяк не міг розлучитися з тою картиною і коли відступав назад, щоб подивитися на неї востаннє здалека, то наштовхнувся на когось за плечима.
