Навіть не глянувши на Канае, головний редактор взявся читати другу верстку з самого початку. На першу верстку він не звернув уваги. „Невже Сімма збирається перечитувати її?” - подумав Канае, стоячи перед столом головного. Сімма - скорочення від thinking machine - так прозивали головного, маючи на думці, що склад „ма” можна розуміти і як „демон”. Подібним чином і сусіда Канае, мастака добре попоїсти, охрестили Куїмою, тобто Демоном Ненаситності, а над міру влюбливу редакторку - Коїмою, тобто Демоном Кохання. А все почалося з афористичного гасла „Роккон-дзідзай” , написаного власноручно директором видавництва. Воно висіло на стіні над головним. Канае поглядав розгублено на ці чотири ієрогліфи, ледь-ледь помітні на папері, а в голові роїлися директорові повчання (ненастанно повторювані, вони мимоволі запам'ятовувалися): „Мабуть, загалом ви знаєте, що „роккон” (шість джерел пізнання) - це очі (ган), вуха (дзі), ніс (бі), язик (дзету), тіло (сін) і думка (і), які відповідають за шість відчуттів (рокусікі) - зору, слуху, запаху, смаку, дотику й закону Будди - і водночас є причиною всіх наших гріхів. Тільки позбувшись цих гріхів, людина досягає стану цілковитої свободи (дзідзай). Хіба не так, панове?..”
„Невже пронесе?” - роздумував Канае, не спускаючи очей з ієрогліфів на стіні. У всіх цих „роккон” і „рокусікі” важко було розібратися, зате вони добре прислужилися створенню прізвиськ. Канае прозвали Ісікі-куном, тобто Мислителем, а схильного до простуди старого бухгалтера, що завжди шморгав носом,- Бісікі-саном, тобто паном Нюхалом. Ходила чутка, ніби директор полюбляє гладити дівчат нижче пояса, і тому його охрестили Сінсікі, тобто Життєлюбом. Та оскільки це ім'я - омонім слів, що означають „сінтоїстський обряд” та „новий звичай”, то Канае вирішив, що директорові пощастило найбільше. Тож дівчата й таке інше тут, певно, ні до чого. Перед війною видавництво „Роккон-сьобо” випускало тільки релігійну літературу, скажімо, такі знамениті книжки, як „Дослідження з питань аскетизму” або „мистецтво в буддизмі Махаона” , а відразу після неї перекинулося на питання демократії й миру. Навряд чи директор мав дар передбачення, але дух часу відчував добре. Словом, був людиною діловою.
„Та, мабуть, і в цьому став йому у пригоді Сімма,- міркував далі Канае, все ще стоячи як укопаний перед головним, що перегортав верстку.- Завдяки саме його зусиллям це невелике видавництво зайняло чільне місце у випуску літератури з проблем захисту миру. Видавані книжки відповідали тенденціям часу й легко знаходили свого покупця - в цьому теж була заслуга головного. Колись теоретик лівих, тепер він людина зневірена, але водночас і заповзятлива. Якщо вірити йому, то отой шрам на лобі залишив йому агент таємної поліції, луснувши бамбуковим мечем. А яка дивна суміш іронії й самозречення в його очах, коли він холодно гляне на тебе…”
- Сома-кун!
Канае стрепенувся. На нього був звернутий погляд головного - страшний, але без іронії й самозречення.
- Слухаю. Що таке?
- Ти читав верстку?
- Та начебто… В усякому разі, рукопис я добре знаю, а тому другу верстку читав не зовсім ретельно. Однак…
- Не виправдовуйся. Чи не здалося тобі слабим оце виправлення в першій верстці - мовляв, „треба домагатися суверенного права на захист миру”?
- Ну що з цим можна вдіяти? На думку Йосіди-сана, це місце йому вдалося.
- Вдалося? Та про яке суверенне право на мир може йти мова в окупованій країні? Хіба можна назвати вільним пса, що крутить хвостом перед хазяїном? Ось у чому питання. Цю проблему слід копнути глибше, тоді цей уривок буде чогось вартий. Бо хіба написане з такою сором'язливістю кого-небудь запалить?
- Але ж професор Йосіда вклав сюди всю свою майстерність. На більше він не здатний. Бо він людина поміркована, що перебуває в полоні реформістських ідей.
- Справді… Але ж він і знавець проблем війни і миру, не позбавлений здорового глузду. Тому саме його ми попросили висвітлити загальні питання. Жаль тільки, що він сформулював такі мляві висновки.
- Однак я гадаю, вимагати від нього більшого - нерозумно. Я не хотів прискіпуватися до рукопису, тому попросив його внести потрібні виправлення в першу верстку. А він як розсердиться! Коли я сказав, що це не моє прохання, а ваше, то він мені: „Чого ж ти пхаєш сюди носа? Хіба головний сам не може прийти й усе зі мною погодити? І за кого він мене має?..”
Постукуючи червоним олівцем об стіл, головний не відводив очей від верстки, а на його обличчі немов було написано: „Неприємна новина, та що поробиш? Наполягати на своєму чи змиритися?”
У Канае поволі псувався настрій. „Коли так, то з цього нічого доброго не вийде - міркував він.- Бо іншого такого впертого, як Сімма, нема на світі. Схилити його на компроміс майже неможливо. На що вже непіддатливий директор - та й то до Сімми йому далеко”.
