Канае зазирнув туди й нікого не побачив. Тоді він просунув голову в вузенький отвір: у конторі стояв столик, залізна шафа, електрична грубка, яскраво світилась електрична лампочка, але вахтера не було.
„Нема нікого”,- промимрив Канае й оглянувся назад - там відкривався коридор, ліворуч по ньому видніли сходи на другий поверх, вікна, крізь які проникало холодне досвітнє сяйво, а праворуч - двері лікарського кабінету, перев'язочної, рентген кабінету тощо. У лікарні панувала цілковита тиша, мляво світилися нічні ліхтарі. Нарешті Канае добрався до дверей з табличкою „Кімната чергового” й зупинився. Постукав тихо, але настирливо.
- Заходьте! - Двері відчинились, і показалася голова літньої медсестри.- Що вас цікавить?
Від стандартного запитання Канае розгубився, але за мить його наче прорвало:
- Я приїхав з Токіо. Бо одержав телеграму, що Мотоко Моегі та Аяко Аймі перебувають у цій лікарні. Де вони? В якій палаті?
- Палати стаціонару на другому поверсі,- по-діловому сухо пояснила жінка.- Внизу амбулаторія. Підніміться на другий поверх і зверніться в кімнату медсестер.
- А ви не знаєте, в якому вони стані? Бо якщо вірити телеграмі…- поспішив запитати Канае медсестру, що от-от мала сховатися за дверима, але вона його не слухала. Перед самим його носом двері зачинилися, і Канае залишився сам-один.
Він рушив коридором назад. Тепер вікна опинилися з правого боку, з них лилося білясте сяйво, схоже на туман. Зненацька його ноги затремтіли. Підлога за кожним кроком легко поскрипувала. Канае не пішов сходами розмірено, спокійно, а побіг, затамувавши дихання.
На другому поверсі коридор під прямим кутом розходився в обидва боки. Всюди було видно двері палат. „Куди йти?” - задумався Канае й вибрав ту частину коридору, що пролягала над коридором першого поверху. Знову ліворуч потягся ряд вікон, а праворуч - палати. Незабаром він натрапив на скляні двері з табличкою „Кімната медсестер”, за якими світилося. Постукав.
- Заходьте! - озвався голос зсередини.
Канае сміливо відчинив двері. Йому в очі впав столик, шафа з документацією, чорна дошка. Дві медсестри за столиком, на якому, мабуть, лежали історії хвороб, одночасно перевели на нього свої погляди.
- Чого вам треба?..
Канае якусь мить вагався, але це запитання привело його до тями. „Хіба можна боятися після такої подорожі?” - подумав він і сказав:
- Мене привела сюди з Токіо телеграма. У цій лікарні начебто перебувають Мотоко Моегі та Аяко Аймі. Я хотів би з ними побачитися.
Канае помітив, що медсестри перезирнулися. Жінка з розумним виразом обличчя підвелась і відповіла:
- В кінці коридору звернете праворуч. Серед одномісних палат розшукайте палату номер 6.
У жінки був зовсім юний голос, вона говорила, не спускаючи з Канае очей. Він кивнув.
- Дякую.
Йому не хотілося розпитувати. Вирішив побачити все сам. Уже недовго чекати.
Зачинивши за собою двері, Канае знову пішов коридором. Уздовж нього тяглися двері великих палат - це було видно по табличках з прізвищами хворих. За поворотом почалися одномісні палати з одним прізвищем на табличці. Позираючи на двері, Канае проходив усе далі й далі.
А ось і палата номер 6. На табличці біля дверей прізвища не було. Канае зупинився, його ноги затремтіли. Набравшись духу, він схопив холодну, як крига, ручку дверей.
