Озброєні полностью

Морква зробив ще один крок.

— Мені довелося вбити Едварда! Він був романтиком, він неправильно все розумів! Але Анк-Морпорку і справді потрібен король!

Ружжо смикнулося і вистрілило. Тієї ж миті Морква спритно скочив убік.

Тунелі світилися запахами, переважно гострими жовтими та землянисто-апельсиновими кольорами древніх стоків. Циркуляція повітря була мінімальною. Слід, залишений доктором Ребусом, чітко прослідковувався у важкому повітрі. Анґва відчула запах ружжа. Запах був яскравий, як свіжа рана.

Тоді вона все зрозуміла. «Я відчула запах ружжа в гільдії якраз після того, як повз нас пройшов доктор Ребус. А Гаспод сказав, що це тому, що ружжо роками зберігалося в гільдії. Але в гільдії з нього не стріляли. Ружжом пахло від Ребуса, бо він з нього стріляв».

Вона стрибнула у воду, у велику печеру, і носом побачила всіх трьох — невиразну фігуру, що пахла Ваймзом, фігуру Моркви, що падав, фігуру з ружжом, що повернулася і збиралася іти геть…

І тоді вона перестала думати головою і повністю поклалася на інстинкт. Вовчі м’язи гнали її вперед і вгору, у стрибок, краплинки з її загривка розліталися на всі боки, очі не бачили нічого, окрім Ребусової шиї.

Ружжо вистрелило. Чотири рази. Чотири влучні постріли.

Вона налетіла на чоловіка і повалила його на спину.

Ваймз піднявся, розсипаючи навколо бризки води.

— Шість пострілів! У тебе закінчилися постріли, сволото! Тепер ти мій!

Ребус обернувся і, побачивши, що Ваймз рухався прямо на нього, кинувся в бік тунелю, піднімаючи за собою стіну з бризок.

Ваймз вихопив із Морквиних рук арбалет, відчайдушно прицілився і вистрілив. Нічого не відбулося.

— Моркво! Ідіоте! Ти навіть не звів його! — Ваймз обернувся. — Швидше! Ми не можемо дати йому втекти!

— Капітане, це Анґва.

— Що?

— Вона мертва!

— Моркво! Послухай. Це допоможе нам вирішити проблему? Ні! Тож рушай зі мною!

— Я… не можу її тут залишити. Я…

— Капрале Моркво! За мною!

Ваймз наполовину біг, наполовину плив по тунелю, в якому зник Ребус. Він відчував, що води стає все менше. Тунель вів нагору. Ніколи не давай здобичі час на відпочинок. Це він також вивчив у перший день у Сторожі. Якщо вже погнався за кимось, женись до кінця. Лише дай йому час зупинитися і подумати, і за першим же поворотом тобі в писок полетить повний мішок піску.

Стіни та стеля звужувалися.

Там були й інші тунелі. Морква мав рацію. Сотні людей працювали, мабуть, роками, щоб збудувати всю цю конструкцію. Врешті-решт Анк-Морпорк був побудований на Анк-Морпорку.

Ваймз зупинився.

Він більше не чув хлюпання. У тунелі нікого не було.

Потім він побачив спалах світла у тунелі збоку.

Ваймз поповз на спалах і встиг побачити пару ніг у світлому ореолі відкритого люка.

Він кинувся вперед і схопив доктора за черевик саме в той момент, коли той збирався зникнути у світлі. Ребус намагався вдарити його по руці, але сам упав на підлогу.

Ваймз схопився за край люка і проліз крізь нього.

Це був не тунель. Це було більше схоже на льох. Він ковзнув по багнюці і вдарився об стіну, вкриту слизом. На чому там побудовано Анк-Морпорк? Правильно…

Ребус був лише за декілька ярдів, пробираючись і ковзаючи по сходах. Угорі були двері, але вони давно зігнили.

Нові сходи і нові кімнати. Пожежі та повені, повені та реконструкції. Кімнати ставали льохами, льохи ставали фундаментами. Переслідування не можна було назвати елегантним. Обидва чоловіки ковзали і падали, знову піднімалися, пробивалися крізь завіси слизу. Ребус попередньо залишив по всьому периметру запалені свічки. Вони давали достатньо світла, щоб Ваймзу захотілося їх погасити.

Аж раптом він відчув під ногами суху камінну підлогу. Це були не двері, а отвір, пробитий у стіні. У кімнаті були бочки, уламки меблів, старовинні речі, які сюди знесли та забули.

Ребус лежав за кілька футів від нього, намагаючись вирівняти дихання і перезарядити ружжо. Ваймз зумів звестися навкарачки і жадібно вдихав повітря. На стіні поблизу горіла свічка.

— Тобі кінець! — пригрозив він.

Ребус намагався встати на ноги, міцно стискаючи ружжо.

— Ти… застарий… для того… щоб бігати… — ледь вимовив Ваймз.

Ребус зміг встати і поплентався геть. Ваймз на хвилину замислився над цим. «І я застарий для того, щоб бігати», — додав він і стрибнув.

Двоє чоловіків билися у пилюці. Ружжо було затиснене прямо між ними. Ваймз лише потім подумав, що поборотися із найманцем — не найкраща ідея. Вони були озброєні до зубів, усе під уніформою. Але Ребус боявся відпустити ружжо. Він уперто тримав його обома руками, намагаючись вдарити Ваймза дулом або прикладом.

Парадоксально, але жоден найманець не володів технікою рукопашного бою. Вони зазвичай досить добре вправлялися з різноманітною зброєю, тому не потребували застосування грубої фізичної сили. Джентльмени володіли зброєю; силою рук користувалися лише нижчі класи.

— Я тебе затримую, — пихтів Ваймз. — Тебе заарештовано. Тож не ворушися!