Озброєні полностью

Ваймз закляк. Він не міг знайти потрібних слів. Просто він завжди був людиною зі значком. Він не був впевнений, що може бути людиною без значка.

Нарешті лорд Ветінарі сказав:

— Дуже добре. Здається, ви одружуєтеся завтра опівдні? — його довгі пальці підхопили з письмового столу запрошення. — Так. Тож можете поки що залишити значок. Вас чекають урочистості до дня виходу на пенсію. Але меч я залишу в себе. Денну сторожу буде направлено до Псевдополь-Ярду обеззброїти ваших людей. Я розпускаю Нічну сторожу, капітане. Згодом я призначу нового керівника — коли матиму час. До цього часу ти та твої люди, вважайте, перебуватимуть у відпустці.

— Денна сторожа. Купа…

— Перепрошую?

— Так, сер.

— Одне порушення, і ваш значок у мене. Не забувайте про це.

Дуболом розплющив очі.

— Ти живий? — запитав Щебінь.

Ґном обережно зняв шолом. У його обідку була вм’ятина. Голова боліла.

— Схоже, у тебе на шкірі садно, — констатував Щебінь.

— Що? Ох-о-о, — Дуболом скривився. — А ти як? — запитав він. У тролі було щось дивне. Він ще не міг зрозуміти, що це було, але точно знав, що в ньому було щось незнайоме, навіть не беручи до уваги усі ті дірки.

— Думаю, мене врятував нагрудник, — сказав Щебінь. Він натягнув ремінці нагрудника. П’ять шматків свинцю прилипнули до нього на рівні поясу. — Якби нагрудник не сповільнив їх, я міг би серйозно постраждати.

— Що з тобою? Чому ти так розмовляєш?

— Як? Скажи!

— Де твій коронний стиль «я бути крутий троль»? Не ображайся.

— Я не впевнений, що розумію.

Дуболом здригнувся і затупав ногами, щоб зігрітися.

— Ходімо звідси.

Вони спробували відчинити двері. Двері не відчинилися.

— Ти можеш відчинити?

— Ні. Якби це місце не мало захисту від тролів, воно було б порожнім. Вибач.

— Щебню?

— Так?

— Ти в порядку? В тебе з голови йде дим.

— Я почуваюся… е…

Щебінь моргнув. Почулося тенькання падаючого льоду. В його черепі відбувалися дивні речі.

Думки, які зазвичай мляво повзали в його мозку, раптом зацікавилися яскравим, жвавим життям. І їх, здавалося, ставало все більше і більше.

— Боже, — сказав він, нікого не маючи на увазі.

Це було настільки нетрольське висловлювання, що навіть Дуболом, кінцівки якого вже оніміли, витріщився на нього.

— Здається, — врешті-решт сказав Щебінь, — що я справді замислююся. Як дуже цікаво!

— Що ти маєш на увазі?

Із голови Щебня впало ще трохи крижинок, коли він почухав голову.

— Звичайно! — сказав він, піднявши гігантський палець. — Надпровідність!

— Що?

— Розумієш? У мене в мозку кремній із домішками. Проблема тепловідведення. Денна температура занадто висока, швидкість обробки сповільнюється, погода стає все гарячішою, мозок повністю зупиняється, тролі перетворюються на камінь до настання темноти, тобто нижчих температур, однак, зараз температура достатньо низька, і мозок працює швидше і…

— Я скоро замерзну до смерті, — сказав Дуболом.

Щебінь озирнувся навколо.

— Тут є невеликі засклені отвори, — сказав він.

— Занад-дто високо, щоб під-днятися, нав-віть якщо я стану тоб-бі на плечі, — пробурмотів Дуболом, потроху сповзаючи вниз.

— Так, але я мав план щось кинути в них, щоб привернути увагу, — сказав Щебінь.

— Як-кий п-план?

— Насправді я розробив їх двадцять три, але у цього шанси на успіх дев’яносто сім відсотків, — сказав Щебінь.

— Н-нічого кид-дати, — сказав Дуболом.

— Взагалі, є, — сказав Щебінь, узявши його в руку. — Не турбуйся. Я можу обчислити траєкторію твого польоту з дивовижною точністю. І тоді все, що тобі буде потрібно зробити, — це знайти капітана Ваймза або Моркву чи ще когось.

Немічно протестуючи, Дуболом описав дугу в замерзаючому повітрі і зник разом із віконним склом.

Щебінь знову сів. Життя було таким простим, коли ти міг про нього думати. І він справді думав.

Він був на сімдесят шість відсотків впевнений, що стане принаймні на сім градусів холодніше.

Пан Нудль Від-Душі-Відриваю, постачальник, торговельний підприємець і реалізатор різноманітних товарів, довго і наполегливо думав над тим, щоб започаткувати торгівлю етнічними продуктами харчування. Однак фактично такий крок був передбачуваним. Тим паче, останнім часом традиційна торгівля ковбасними виробами в булочці занепала, а усі ці тролі та ґноми вештаються навколо з повними кишенями — чи де там тролі зберігали свої гроші — грошей, а гроші, коли вони належали іншим, завжди стояли Нудлю поперек горла. Він вважав, що така ситуація суперечить нормальному порядку речей.

Ґноми були досить невибагливими. Страва «щур на паличці» була досить простою, хоч і вимагала підвищення стандартів харчування у Нудлевому закладі.

З іншого боку, тролі були, фактично, якщо говорити по суті, жодних образ, якщо говорити так, як воно є… фактично ходячими скелями.