Озброєні полностью

— Однак це лише ваша точка зору, — ввічливо сказав Леонард.

— Ви згадали про святотатство, — сказав лорд Ветінарі. — Зазвичай це стосується якихось божеств, чи не так?

— Я вжив це слово? Не можу собі уявити, щоб існував бог ружжів.

— Так, це складно уявити.

Патрицій раптом почав совгатися на стільці, потягнувся рукою кудись вниз і витягнув предмет.

— Що це? — запитав він.

— Ой, а я не міг її знайти, — сказав Леонард. — Це модель ще одного винаходу — «засіб-піднятися-в-небо-на-гвинті-що-обертається»[20].

Лорд Ветінарі розглядав великий гвинт.

— І що, воно працюватиме?

— Обов’язково, — сказав Леонард. Він зітхнув. — Якщо знайдеться людина, в якій буде сили, як у десятьох, і вона зможе повертати ручку зі швидкістю приблизно тисячу обертів на хвилину.

Патрицій розслабився, і тому увага до основного аспекту розмови лише посилилася.

— Зараз у цьому місті, — сказав він, — є хтось з ружжом. Він уже успішно використав його один раз і майже успішно вдруге. Хтось ще міг винайти таке ж ружжо?

— Ні, — сказав Леонард. — Я геній, — він сказав це надзвичайно просто. Він не пишався, це була просто констатація факту.

— Зрозумів. Але, раз уже ружжо винайдено, Леонарде, наскільки потрібно бути генієм, щоб створити ще одне?

— Техніка гвинтової нарізки вимагає значної майстерності, а механізм спускового гачка повинен бути тонко збалансованим, і, звичайно, кінець ствола повинен бути дуже… — Леонард побачив вираз обличчя Патриція і знизав плечима. — Він повинен бути розумною людиною, — сказав він.

— Місто просто кишить розумними людьми, — сказав Патрицій. — І ґномів. Так, ґномів. Розумні люди та ґноми, які хизуються своїми винаходами.

— Мені дуже шкода.

— Ніхто не хоче думати.

— І справді.

Лорд Ветінарі відкинувся на стільці і дивився в небо, точніше, на ту його частину, яку було видно крізь віконця.

— У них вистачає розуму лише відкрити ресторан рибних страв на виніс на місці старого храму на вулиці Даґон у ніч зимового сонцестояння, коли стояв повний місяць.

— Боюся, це просто люди.

— Тіло пана Ґонґа так і не знайшли.

— Бідолашний.

— А ці чаклуни. Динь, динь, динь. Ніколи не подумають двічі, перш ніж вхопити якусь нитку з тканини реальності і чимдуж її потягнути.

— Просто жах.

— А алхіміки? Вони вважають своїм громадським обов’язком змішувати все, що заманеться, щоб побачити, а що ж буде.

— Я навіть звідси чув вибухи.

— І, звичайно, знайдеться хтось такий геніальний, як ви…

— Мені справді дуже шкода.

Лорд Ветінарі знову і знову крутив у руках модель летючої машини.

— Ви хочете літати? — запитав він.

— Так. Тоді люди були б справді вільними. У повітря немає меж. Більше не треба воєн, бо небо ж нескінченне. Якби ми могли літати, ми б усі стали щасливі.

Ветінарі продовжував розглядати модель.

— Так, — сказав він, — здається, були б.

— Я спробував використати годинниковий механізм.

— Перепрошую? Я щось замислився.

— Я кажу, що спробував використати годинниковий механізм у моєму летючому апараті. Але нічого не вийшло.

— Он як.

— Завжди є певне обмеження сили пружини, незалежно від того, наскільки сильно її натягти.

— О, так. Так. І якщо натягнути її в один бік, вона врешті-решт спрацює в інший. А іноді доводиться накручувати пружину так сильно, — сказав Ветінарі, — і молитися, щоб вона не луснула.

Вираз його обличчя змінився.

— О боги, — тільки й сказав він.

— Перепрошую? — не зрозумів Леопард.

— Він не вдарив по стіні. Мабуть, я зайшов надто далеко.

Щебінь сидів і потроху випускав пару. Тепер він відчував голод — йому бракувало не їжі, а речей, про які можна думати. Чим нижче опускалася температура, тим вищою ставала ефективність його мозку. Потрібно було щось робити.

Він підрахував кількість цегли в стіні, спочатку двійками, потім десятками і, нарешті, шістдесятками. Цифри формувалися і проходили повз його мозок із жаскою покірністю. Він відкрив ділення та множення. Потім він відкрив для себе алгебру, і на одну-дві хвилини йому стало цікаво. І тоді він відчув, як туман чисел відступив, підняв очі і побачив блискучі далекі гори вищої математики.

Тролі еволюціонували у високих, скелястих і насамперед холодних місцях. Їхні кремнієві мізки були створені для того, щоб пращовати при низьких температурах. Але внизу, на задушливих рівнинах, накопичення тепла сповільнило їх і зробило дурними. Справа не в тому, що до міста спускалися тільки дурні тролі. Тролі, які вирішили спуститися до міста, часто були досить розумними — але клімат одразу робив їх дурнішими.

Щебінь вважався недолугим навіть за стандартами міських тролів. Але це було просто тому, що його мозок міг добре працювали лише при температурах, які рідко спостерігалися в Анк-Морпорку навіть у холодну зиму…

Тепер його мозок наближався до ідеальної температури. На жаль, ця температура також була ідеальною для загибелі троля.

Частина його мозку замислилася над цим. Існувала велика ймовірність порятунку. Це означало, що йому доведеться піти. А це означало, що він знову стане дурним, так само ймовірно, як те, що 10^-3 (Ме/Мр) α⁶ α^G — ^1/2N = 10N.

Тоді краще максимально скористатися ситуацією.