Він звернувся за порадою щодо трольського харчування до Хризопраза, який також був тролем, хоча ви навряд чи помітили б це з першого погляду. Він прожив серед людей так довго, що вже навчився носити костюм і, як він сам запевняє, навчився всім важливим аспектам цивілізованого життя, як-от вимагання, позики на 300 відсотків на місяць тощо. Хризопраз, можливо, і народився в печері на високій засніженій горі, але десь п’ять хвилин в Анк-Морпорку — і він уже був «своїм». Нудль волів вважати Хризопраза своїм другом; ніхто сповна розуму і не подумав би ризикнути вважати його своїм ворогом.
Саме сьогодні Нудль вирішив випробувати своє нове меню. Він штовхав свою тацю з гарячою їжею широкими і вузькими вуличками і закликав:
— Сосиски! Гарячі сосиски! У булочках! М’ясні пироги! Розбирай, доки гарячі!
Це лише розігрів. Шанси, що людина добровільно з’їсть що-небудь з таці Нудля, якщо тільки її не зв’язати і не залишити на два тижні без їжі, зараз були практично нульовими. Він загадково озирнувся — на доках завжди можна було знайти хоч якихось тролів — і зняв кришку зі свіжого лотка.
Так, що далі? Точно…
— Доломітові конгломерати!
Недовірливо поглядаючи, навколо нього блукало кілька тролів.
— Сер, ви маєте голодний вигляд, — сказав Нудль, широко посміхаючись найменшому тролю. — Чому б не спробувати мій фірмовий сланець у булочці? Ммм-ммм! Скуштуйте ці чудові алювіальні осади. Розумієте, про що я?
В. Д. В. Нудль мав низку поганих рис характеру, але він точно не мав видистських забобонів. Йому подобався кожен, у кого були гроші, незалежно від кольору і форми руки, яка ці гроші давала. Нудль вірив у світ, де розумна істота могла б ходити гордо, дихати вільно, жити повним життям, відчувати свободу та щастя і рухатися назустріч новій яскравій зорі. Якщо ж під час цього руху її можна було переконати купити щось із таці Нудля, було б дуже добре.
Троль підозріло оглянув лоток і покрутив у руках булочку.
— Бр-р-р, фу! — сказав він. — У ній же всі види амонітів! Фу!
— Перепрошую? — не зрозумів Нудль.
— Сланці, — сказав троль, — несвіжі.
— Прекрасні та свіжі! Наче мама готувала!
— Ага, а тут повно кварцу, у твоєму клятому граніті! — сказав інший троль, нависаючи над Нудлем. — Кварц забиває артерії.
Він жбурнув камінь назад на тацю. Тролі розходилися, час від часу обертаючись, щоб знову підозріло поглянути на Нудля.
— Несвіжий?
Він закрив кришку лотка і відкрив іншу.
— Печерна їжа! Печерна їжа! Щури! Щури! Щур на паличці! Щур у булочці! Налітай, поки мертві! Спробуй!
Над ним почувся дзвін скла, і молодший констебль Дуболом вмить приземлився головою в лоток.
— Не поспішайте, всім вистачить, — сказав Нудль.
— Витягни мене, — сказав Дуболом приглушеним голосом. — Або передай кетчуп.
Нудль схопив ґнома за чоботи. На них був лід.
— Прямо з гори?
— У кого є ключ від цього складу?
— Якщо вам сподобався наш щур, то чому б не спробувати нашу особливу…
Сокира Дуболома майже дивом опинилася в його руці.
— Я відрубаю тобі ноги. До коліна, — сказав він.
— ВампотрібенҐергардтШкарпеткаізГільдіїм’ясників.
— Добре.
— Тепербудьласкаприберітьсокиру.
Дуболом так поспішав, що його чоботи неймовірно швидко човгали по бруківці.
Нудль поглянув на залишки розбитої таці. Рухаючи губами, він підрахував збитки.
— Ти винен мені, — закричав він, — трьох щурів!
Лорд Ветінарі дивився, як двері за капітаном Ваймзом зачинялися, і в ньому росло почуття сорому. Він не міг зрозуміти чому. Звичайно, капітанові важко, але це був єдиний шлях…
Він взяв ключ від шафки свого робочого столу і підійшов до стіни. Його руки торкнулися плями на штукатурці, яка, здається, не відрізнялася від десятка інших таких же плям, але коли він торкнувся саме цієї, ділянка стіни беззвучно відсунулася на добре змащених петлях.
Ніхто не знав усіх проходів і тунелів, прихованих у стінах палацу; були чутки, що деякі з них навіть вели далеко за місто.
Під містом було дуже багато старих підвалів. Людина з сокирою і відчуттям напрямку може прийти куди завгодно, просто вирубуючи стіни між ними.
Він пройшов декілька вузьких прольотів сходів, потім вздовж проходу до дверей, відчинив двері. Двері, також на добре змащених петлях, посунулися вперед.
Це було не таке підземелля, яке люди собі зазвичай уявляють; кімната за дверима була досить просторою, повітряною і добре освітленою через одразу декілька високих вікон. У кімнаті був запах деревної стружки та клею.
— Обережно!
Патрицій пригнувся.
Над його головою почулося клацання механізму. Щось схоже на кажана пролетіло над ним, після чого почало безладно кружляти посеред кімнати, а потім розлетілося на десятки шматків.
