Озброєні полностью

— Як? Ми йдемо за слідами, тож, якщо хтось повернеться, він потрапить прямо на нас.

— О, добре. Я радий, що ти це сказав.

Ваймз сидів на краю ліжка, а Анґва перев’язувала йому руку.

— Капітан Виверт? — перепитав Морква. — Але він… невдалий вибір.

— Майонез Виверт, так ми його звали, — сказав Колон. — Повний йолоп.

— Тільки не кажіть, — сказала Анґва, — що він жовтий, густий і жирний.

— І трохи пахне яйцями, — сказав Морква.

— Шолом прикрашений пір’ям, — сказав Колон, — а в нагруднику можна побачити своє обличчя.

— У Моркви он теж блищить, — зауважив сказав Ноббі.

— Так, але різниця полягає в тому, що Морква тримає нагрудник відполірованим, бо йому… подобається гарна чиста броня, — спокійно пояснив Колон, — у той час як Виверт женеться за блискучістю лише тому, що він йолоп.

— Але він закрив справу, — сказав Ноббі. — Я чув про це, коли бігав за кавою. Він заарештував троля Вутлеморда. Знаєте, капітане? Очищувача вбиралень. Хтось бачив його поряд із місцем убивства.

— Але він великий, — сказав Морква. — Він не міг пролізти через двері.

— У нього є мотив, — сказав Ноббі.

— Справді?

— Так. Клевець був ґномом.

— Це не мотив.

— Для троля мотив. Хай там як, він, мабуть, щось утнув. Проти нього є багато доказів.

— Наприклад? — поцікавилася Анґва.

— Він троль.

— Це не докази.

— Для капітана Виверта — докази, — пояснив сержант.

— Він обов’язково щось утнув, — повторив Ноббі.

У цьому він перегукувався з поглядом Патриція на злочин та покарання. Якщо був злочин, повинно бути покарання. Якщо за злочин карається злочинець, який його вчинив, то це була щаслива випадковість, а якщо такого злочинця не знайшли, то можна брати будь-якого злочинця, і, оскільки всі, безперечно, були в чомусь винними, кінцевим результатом було те, що, загалом, справедливість була здійснена.

— Він неприємний тип, цей Вуглеморд, — сказав Колон. — Права рука Хризопраза.

— Так, але він не міг убити Родита, — сказав Морква. — А що з жебрачкою?

Ваймз сидів, дивлячись на підлогу.

— Як ви гадаєте, капітане? — Морква звернувся особисто до нього.

Ваймз знизав плечима.

— А кого це цікавить? — мляво відповів той.

— Вас і цікавить, — сказав Морква. — Ви завжди цікавитеся. Ми не можемо дозволити, щоб хтось на зразок…

— Послухай мене, — сказав Ваймз тихим голосом. — Припустімо, ми знайшли би, хто вбив ґнома та клоуна. Або дівчину. Це не мало би значення. Все прогнило.

— Що прогнило, капітане? — здивувався Колон.

— Все. Це те саме, що намагатися очистити колодязь ситом. Нехай найманці розбираються. Або злодії. Або навіть щури. Чому ні? Нас він недостатньо поважає. Ми повинні були просто залишитися дзвонити в дзвони і кричати: «Все добре!»

— Але все недобре, капітане, — сказав Морква.

— І що? Це колись мало значення?

— Бідолашний, — пробурмотіла Анґва собі під ніс. — Здається, йому дали занадто багато тієї кави…

Ваймз сказав:

— Завтра я покидаю Сторожу. Двадцять п’ять років на вулицях…

Ноббі нервово посміхнувся, але одразу перестав, коли сержант, не міняючи положення свого тіла, схопив його за руку і м’яко, але багатозначно скрутив йому за спиною.

— І що було хорошого? Що я зробив? Я лише зносив багато чобіт. В Анк-Морпорку немає місця для вартових! Кого хвилює, що правильно чи неправильно? Вбивці та злодії, тролі та ґноми! Для повного щастя не вистачає лише якого-небудь чортового короля!

Решта Нічної сторожі стояли, опустивши очі в німому збентеженні. Тоді Морква сказав:

— Капітане, кажуть, краще запалити свічку, ніж проклинати темряву.

— Що? — Ваймзова раптова лють була схожа на громовідвід. — Хто це каже? Коли це було правдою? Це ніколи не було правдою! Це можуть казати лише люди, в яких не вистачає духу визнати, що все до чорта жахливо, і це лише слова, і з них жодної користі…

Хтось постукав у двері.

— Це Виверт, — сказав Ваймз. — Ви здасте зброю. Нічна сторожа йде у довготривалу відпустку. Нам не потрібні вартові, які цікавляться тим, чим вони цікавитися не повинні, правильно? Моркво, відчини двері.

— Але… — почав було Морква.

— Це наказ. Користі з мене уже ніякої, але я ще можу наказати, щоб ви відчинили двері, тому відчиніть двері!

Виверта супроводжувало пів дюжини членів Денної сторожі. У них були арбалети. На знак того, що вони мали справу зі своїми ж колегами-офіцерами, вони спрямували свої арбалети трохи вниз. На знак того, що вони не були чортовими дурнями, вони зняли їх із запобіжників.

Виверт насправді не був поганою людиною. Він не мав уяви. Він так довго давав раду тим різновидам узагальнених низькосортних злочинців, що й сам став на них трохи схожим[22]. Багато людей працюють на робочих місцях, які їм не відповідають, але є різні способи на це реагувати. Іноді вони стають роздутими і ввічливими, а іноді перетворюються на вивертів. Виверт максимально увійшов у роль: неважливо, правий ти чи ні, головне — впевнений. Загалом в Анк-Морпорку не було справжніх расових забобонів; коли у вас є ґноми і тролі, то колір шкіри інших людей не є головною проблемою. Але Виверт був тією людиною, що природно вимовляє слово «негр» з двома «ґ».