Озброєні полностью

— На Патоковій вулиці? Вона забирає білизну до пральні, — сержант Колон дивився то на Моркву, то на Анґву, не розуміючи, що відбувається.

— Пані Бардо?

— Вдова сержанта Бардо, вона продає вугілля…

— А як щодо Аннабель Каррі?

— Вона досі ходить до благодійної школи Злослівних сестер Семирукого Сека, хіба ні? — Колон нервово посміхнувся Анґві, все ще не розуміючи, що відбувається. — Це дочка капрала Каррі, але ти, звичайно, його вже не застала…

Анґва глянула Моркві в очі. Вона не могла зрозуміти, про що він зараз думає.

— Всі вони удови вартових? — спитала вона.

Він кивнув.

— І одна сирота.

— Життя — важка штука, — сказав Колон. — Розумієш, удовам не платять пенсію.

Вони поглянули одне на одного.

— Щось не так? — врешті-решт спитав Колон.

Морква відпустив руку Анґви, повернувся, засунув книжку в комод і зачинив кришку.

— Усе добре, — сказав він.

— Мені дуже шко… — почала Анґва. Морква проігнорував її і кивнув на сержанта.

— Дай йому кави.

— Але… чотирнадцять доларів… це майже половина його зарплатні!

Морква підхопив онімілу руку Ваймза і спробував розтиснути кулак, але, хоча Ваймз був фактично непритомний, пальці не розслаблялися.

— Це і є половина його зарплатні.

— Я не знаю, що він тут тримає, — сказав Морква, далі ігноруючи її. — Можливо, це підказка.

Він взяв каву і підняв Ваймза за комір.

— Просто випийте це, капітане, — сказав він, — і все стане набагато… чіткішим…

Хапонійська кава додає тверезості сильніше, ніж несподіваний візит податкової. Справжні любителі цієї кави дотримуються обережності. Вони ретельно напиваються, перш ніж навіть торкатися її, адже хапонійська кава миттєво переводить людину у стан ідеальної тверезості. Але, якщо напитися недостатньо, то можна опинитись по той бік, куди розум не повинен потрапляти. Вартові висловили думку, що для тверезості Семюелу Ваймзові потрібно випити принаймні дві чашки цього напою, або хоча б зробити одну чашку кави подвійної міцності.

— Поволі… поволі.. — Морква покрапав кавою між губами Ваймза.

— Розумієте, коли я сказала… — відчайдушно намагалася виправдатися Анґва.

— Не переймайся, — Морква навіть не озирнувся.

— Я лише…

— Я сказав — не переймайся.

Ваймз розплющив очі, поглянув на світ і закричав.

— Ноббі!

— Так, сержанте?

— Ти купив «Червону пустельну особливу» чи «Кучеряву гірську звичайну»?

— «Червону пустельну», сержанте, тому що…

— Міг би попередити. Тепер неси… — він поглянув на Ваймзову гримасу жаху, — пів склянки «Обіймиведмедя». Ми скерували його занадто далеко по той бік.

Склянку принесли, налили та влили Ваймзові до рота. Коли алкоголь почав діяти, тіло Ваймза трохи розслабилося.

Його кулак рознявся.

— О боги! — скрикнула Анґва. — У нас є бинти?

Небо зменшилося до розміру білого кола, високо вгорі.

— Колего, де ми, чорт забирай? — дивувався Дуболом.

— В печеру.

— Під Анк-Морпорком немає жодної печери. Він стоїть на суглинку.

Дуболом впав на глибину приблизно тридцять футів, але падіння пом’якшила Щебнева голова. Троль сидів, оточений гнилою деревиною, у… гаразд… печері. Або, подумав Дуболом, поки його очі звикали до темряви, обкладеного камінням тунелю.

— Я нічого не робив, — сказав Щебінь, — я просто стояв, а наступної хвилини світ полетів угору.

Дуболом спустився і відчув під ногами мул. Він підняв шматок дерева, дуже товстий і дуже гнилий.

— Ми впали через щось кудись, — сказав він. Він провів рукою по стіні тунелю. — Дуже якісна кладка. Дуже якісна.

— Як нам вибиратися?

Піднятися назад вони не могли. Вихід з тунелю був набагато вищим, ніж Щебінь.

— Думаю, ми вийдемо, — сказав Дуболом.

Він понюхав вологе повітря. Ґноми мають дуже хороше відчуття напрямку під землею.

— Сюди, — сказав він, рушаючи.

— Дуболоме?

— Що?

— Ніхто ніколи не казав, що під містом є тунелі. Про них ніхто не знає.

— І що?

— А те, що виходу немає. Оскільки вихід також є входом, і якщо про тунелі ніхто не знає, то це означає, що ніхто не бачив входу. А отже, і виходу.

— Але ж тунель повинен кудись вести.

— Гаразд.

Чорний мул, хоч і зовсім сухий, утворював підлогу тунелю. На стінах був намул, що вказувало на те, що в певний момент недавнього минулого тунель був повністю заповнений водою. Тут і там виднілися величезні плями грибка, які світилися від гниття і давали тунелю слабке освітлення[21].

Пливучи крізь темряву, Дуболом відчув, як його настрій піднімається. Під землею ґноми завжди почувалися щасливішими.

— Ми знайдемо вихід, — сказав він.

— Так.

— Отже… Чому ти приєднався до Сторожі?

— Га! Моя дівчина Рубіна, вона каже: «Якщо хочеш одружитися, ти повинен влаштуватися на престижну роботу. Я не одружусь із тролем, про якого кажуть, що він недобрий і тупіший за власний кийок», — голос Щебня відлунював у темряві. — Як щодо тебе?

— Я знудився. Працював у мого шуряка Дуранса. У нього непоганий бізнес, він готує щурів із пророцтвами для ресторанів із етнічною томською кухнею. Але я подумав, що така робота не підходить ґномові.

— Здається, досить легка робота.

— Знаєш скільки часу потрібно, щоб змусити щура проковтнути аркуш паперу?

Дуболом зупинився. Зміна повітря свідчила про те, що попереду ширший тунель.