— Ага, — кивнула Жанна, присідаючи перед згаслим комином. — Наші дівчата перед тим лазять у мережі, шукають всякі порнушні романи. Але за таке клієнт штрафує. Якщо відчує щось запозичене — знімає п’ятдесят відсотків платні. Наполягає, щоби були суто особисті емоції. Каже, нехай це не буде висока література, проте щось щире та справжнє.
— Справжні емоції, справжня спека, — зітхнула Софія. — Маніячок хоче справжнього. Дивиться на екрані, як тьолки відлизують його доньці і дрочить на якесь там «справжнє». Мутний виродок. А він читає ту всю писанину?
— Він слухає. — Жанна повернулася до дивана. — Коли всі напишуть, Ельвіра має вголос прочитати листи й сама обрати ту, із якою буде трахатися перед камерами. Тоді належить зробити в ліжку все те, про що обрана нею написала в листі. А ми всі маємо стояти і дивитися. Біля стіни, щоби не заважати камерам.
— І довго це триває?
— Та майже всю ніч.
Лілова дівчина подумала й уточнила:
— Усю ніч, із дванадцятої до ранку. До восьмої-дев’ятої.
— Йоперний театр... — видихнула Софія. — І така хєрня його збуджує?
— Напевне. Він добре платить. І нам, і Любомиру.
— Хоч це радує. — Софія потягнулася всім тілом, — Люблю твори на вільну тему.
— І я про те. — Пальці Жанни знайшли Софіїне вушко. — Ти розумна, книжки читаєш. Напишеш щось класне. Якщо клієнту сподобається, дасть тобі премію.
— Велику?
— Одного разу дав штуку баксів.
— Кому?
— Була в нас така Ліза. Професорська донька. Знала, звідки списувати.
— І кого тут тільки не було, — гмикнула Софія. — А куди та Ліза поділася?
— Біс її знає.
— Закопали?
— Та кому вона потрібна, щоб її закопувати? Поїхала до Європи або щось таке.
— Ага, «щось таке».
— Та жива вона, не переймайся.
— Я не через неї переймаюся.
— Усе буде добре, не сси.
— Я повірю.
— Є варіанти?
Вони мовчали хвилину або й більше. Жанна масувала Софіїне вушко, десь за стіною ледь чутно пульсували «DeepPurple».
— І все це завжди так само? — запитала Софія після мовчанки.
— Що — «усе»?
— Цей ритуал чи як його назвати.
— Іноді клієнт наказує Ельвірі обрати двох і замутити груповуху. — Пальці Жанни перебралися від вушка до підборіддя. — Але окрім того жодної різноманітності.
— А ти любиш різноманітність, — констатувала Софія, намагаючись укусити її вказівний палець.
— Як до чого.
— Ось ти пофарбувалася в ліловий.
— Тобі не подобається?
— Мені більше подобалося, коли ти була блонді.
— Тоді не чіпляйся до мене. — Жанна підвелася, розв’язала пасок, знизала плечима й дозволила халату ковзнути на підлогу.
Відтак показала Софії язика, повернулася до неї, вигнула спину. Сідниці лілової дівчини затанцювали тверк.
