Софія зістрибнула з дивана. Її халат злетів до низької стелі, розгорнувся і спланував на столик, перекидаючи пляшку й келихи. Під дзвін розбитого скла, регочучи на все горло, дівчата впали на килим.
Через шість годин після фатальної зустрічі халата з посудом Софія і Жанна, а з ними ще шестеро дівчат усілися за пластмасові столики в підвальному приміщенні клубу.
Столики півколом оточували широку софу, на якій у позі натурниці сиділа Ельвіра. Як на Софіїн смак, зачіска у стилі шістдесятих ідеально пасувала олімпійським рисам її обличчя. А стрункі лінії тіла підкреслювало вузьке плаття, скроєне із тканини, що нагадала Софії сітку у футбольних воротах. Плаття-сітка нічого не приховувало, жодної білизни під ним не було.
Лице Ельвіри здавалося замороженим. Софія марно намагалася зустрітися з нею поглядом або побачити хоч якийсь прояв емоцій. Та, яку анонімний клієнт називав своєю донькою, дивилася на щось, видиме лише їй, дивилася крізь Софію, не реагуючи ні на дівчат, ні на рухи камер на колінчастих маніпуляторах із сервоприводами. Камери весь час пересувалися, заглядаючи до листків, обмацуючи об’єктивами клубних красунь — ретельно зачесаних й одягнених у туніки. Рожеві та коротенькі, вони ледь прикривали голі стегна.
Туніка ця страшенно дратувала Софію. Ті принесли за кілька хвилин до початку. Вона виглядала несвіжою; дівчині навіть здалося, що від рожевого шовку тхне чиїмсь потом.
«Це шмата немитої хвойди, — пересмикнуло доньку інженера. — Ще якусь заразу підхоплю».
Туніка не давала сконцентруватися на листі. Час спливав, але папір перед Софією залишався незайманим. Одна з камер уже подивилася на нього, несподівано з’явившись над лівим плечем дівчини. Подивилася — і рушила далі.
«Розчарувала я тебе? — подумки спитала в невидимого клієнта Софія. — А ти не розчаровуйся. Ти мене не знаєш. От побачиш, я тебе здивую».
Вона більше не дивилася на Ельвіру. Перевела погляд на Жанну і спробувала згадати той день, коли вперше побачила її на літньому майданчику біля клубу.
Лілову дівчину також вирядили в рожеву туніку.
«У МЕРЗЕННУ рожеву туніку», — уточнила Софія.
Уніформа офіціантки більше пасувала тілу Жанни, багатому крутими вигинами.
«Крутими вигинами...» — зачепилася за словосполучення донька інженера. Крутими вигинами. Ласими зламами, загинами, заломами. Наче пляшка з дорогим ромом.
Якщо тіло Жанни порівнювати з тим, що містить алкоголь, то мова йтиме про дуже, дуже дорогий алкоголь.
Від цього можна було танцювати. Тобто креативити.
