Її любовне послання, зрозуміла Софія, було вичитане з якогось еротичного сайту й густо присмачене невибагливими квітковими метафорами. Тіло Ельвіри брюнетка порівнювала з ніжними білими ліліями, а її інтимне місце — із таємничою трояндою. Софія вже на другому реченні зрозуміла, до яких порівнянь та вдасться, і подумки сказала собі: «Йєс! Ти вгадала!», коли Шоколадка почала плести про якусь язикату бджолу, котра сідає на таємничу троянду й починає вишукувати щось, означене як «мед пристрасті».
«Зовсім тупе», — резюмувала донька інженера. Настрій у неї покращився.
Другою читала Жанна. Її твір розчарував Софію. Лілова дівчина не стала заглиблюватися в метафоричні хащі й короткими реченнями описала, як би вона кайфувала і що би коїла, якби Ельвіра присіла над її обличчям і надала в розпорядження Жанни всі свої природні отвори.
«Невже їй до вподоби бути чимось на кшталт унітаза для всіх партнерок?» — згадала Софія свої любовні ігри з ліловою дівчиною. Але наступної миті мусила визнати, що була би зовсім не проти, якби Жанна написала такого листа їй.
І вирішила: «Коли ми знову опинимося в ліжку, я нагадаю Жанці про всі ці фантазії. І нехай лише спробує у чомусь мені відмовити!»
Серед усього почутого Софії найкраще сподобалося послання тієї дівчини, яку вона про себе назвала Білкою. Та читала передостанньою — на той момент у рожевій туніці залишалася тільки донька інженера.
Білка мала проблеми з декламацією. Здавалося, що в неї пересохло в горлянці. Але цей недолік компенсувало її обличчя. Розчервоніле та розкрите обличчя людини, якій реально небайдуже і не по приколу те, що вона виголошує. Її послання натякало — навіть не натякало, а прямо вказувало, — на близьке знайомство з Ельвірою.
