Запитавши, Софія витримала паузу. Вона колись чула, що чим більший актор, то довшу паузу він здатен тримати. Її пауза була не коротшою за паузи сера Лоуренса Олів’є. Вона мовчки дивилася на Ельвіру, а пальці Софіїної правої руки знайшли гладенький камінчик, умонтований до найінтимнішого місця. Знайшли й почали з тим камінчиком гратися.
А спину вона красиво вигнула й напружила.
— Спочатку я думала, що ти — ром. Міцний кубинський ром для нічних коктейлів. Для оргій, де потрібна королева сексу. Але тепер я вважаю інакше. Ти міцніша за ром і більше заглиблена в ніч. У чорноту ночі, що ховає справжнє шаленство, справжнє остаточне злиття осатанілих істот в одне спазматичне чудовисько. Я думаю, Ельвіро, що ти — чорна горілка. «Blavod» — чула таке? Цю горілку зафарбовують соком африканської акації катеху. Я пила «Blavod», мені заходить її оксамитовий смак. Я думаю, Ельвіро, що там, де треба, ти така ж оксамитова, як чорна горілка. Один із найвідоміших дегустаторів казав, що чорну горілку треба пити, маючи в роті чорну перлину. Я хочу цілувати тебе, Ельвіро, маючи в роті велику чорну перлину. Я хочу язиком відправляти цю перлину в глибини твого розпеченого тіла й отримувати її назад, зволожену твоєю скаженою хіттю. Я хочу цією перлиною окреслити магічні кола твого лона, Ельвіро. Я хочу відчути у собі вас обох — тебе і перлину. Дві перлини. Ти чуєш мене? Я хочу відчути!..
Софія обвела кімнату переможним поглядом. На олімпійському обличчі Ельвіри з’явилася червонувата стяга. Жанна безгучно аплодувала. Білка дивилася в підлогу, а в очах Шоколадки було стільки ненависті, що Софіїн погляд перечепився за неї, наче за сталеву струну, натягнуту над стежкою.
Ельвіра підвелася з софи, підійшла до Білки, поцілувала її в губи і щось прошепотіла. Та коротко і сумно кивнула. Відтак, похитуючи затягнутими у сітку стегнами, олімпійка наблизилася до Софії, поклала руки на її холодні стегна й повідомила спостерігачеві: — Цю.
14
В одному з житлових боксів Віра збирала валізу, а Христина з пляшкою пива сиділа на ліжку й мандрувала в інстаґрамі. На столі стояло ще з півдесятка порожніх пляшок. Сам бокс мав розгромлений вигляд: розбиті дзеркала, розкурочені настільні світильники.
Вентиляційні отвори та фронтальну панель телевізора заклеїли липкою стрічкою. Стрічка була чорною, і від цього приміщення набуло траурного й водночас трохи кумедного вигляду.
Гірка одягу, що громадилася в розчахнутій валізі, швидко й загрозливо зростала.
Христина кинула на неї скептичний погляд і припустила:
— Не влізе.
— Влізе, не сци, — буркнула Віра. — Ще не таке влазило.
Христина знизала плечима й ковтнула пива. За хвилину спитала:
— Ти впевнена, що заклеїла всі камери?
— Усі чотири.
— А якщо є п’ята, шоста?
— Мала, не нервуй мене.
Плетений кардиґан також відправився до валізи. Але пробув там лічені секунди. Віра похитала головою, відібрала в подруги пиво. І, не випускаючи пляшки з рук, переклала кардиґан до здоровенного пластикового пакета, що стояв на її ліжку. Пакет загрозливо роздувся, але блискавка витримала.
— Отак, — вимовила вона й допила пляшку.
— Що?
— Ніби все.
