Звідти йому було добре видно велетенський екран телевізора в кутку. Телевізор працював на повну гучність, але ні син, ні мати не зважали на це. Фруде прикипів очима до екрану. Йому було дев’ятнадцять, коли зникла Юлія, на рік старший за неї, отже, тепер йому тридцять три.
— Та про біженців, — нетерпляче відповіла мати. — Серед них можуть бути й терористи, хіба ні?
— Можуть, — сказав син таким тоном, що Кайса відразу зрозуміла, як йому то байдуже.
— А якщо й не терористи, то якісь кримінальні злочинці, — незворушно гнула своє мати.
Кайса не змогла втриматися.
— Багато людей утікають від війни… — почала вона, але не встигла докінчити речення.
Свангільд Ульсен збуджено тицьнула рукою на екран телевізора.
— Ота приємна міністерка біженців навіть сказала, що більшість з них звичайні мисливці за щастям, сунуть сюди, бо ми така багата країна. Думають собі, що ми повинні занести їх до себе на золотому троні… вона стенула плечима, глибоко втягнула повітря, і груди її обурено здійнялися. — О, так, тепер настали важкі часи для багатьох у Норвегії, люди втрачають роботу, а ми ще й повинні підкладати подушки отим чорношкірим? Вони налазять до нас і відбирають нашу роботу.
Жінка провела пальцем під носом, лівий бік її подвійного підборіддя вкрився великою червоною плямою.
«Цікаво, скільки ж ти бачила біженців з іншим кольором шкіри, і в кого вони відібрали роботу в цьому селі?» — подумала Кайса, але промовчала. Вона встала, й ніби випадково згадавши, запитала:
— До речі, ота дівчина, що зникла колись давно… Як же її звали?..
— Юлія, — відразу відповіла Свангільд Ульсен.
— Так, Юлія…
Кайса глянула на Фруде. Той схопив телевізійний пульт і перемкнув на інший канал.
— Ви знали Юлію? — запитала вона його. — Вона була десь вашого віку?
Щось неприродне було в його поведінці, надто вже напружено він вдавав байдужого, втупившись в екран телевізора.
— Юлія? — розтягло перепитав він, не підводячи погляду. — Та-ак, я знав її.
— Ви тоді часто водилися разом, — встряла мати.
Син мовчав.
— Якою вона була? — запитала Кайса.
— Чому ви питаєте про Юлію? — буркнув Фруде.
— Та просто, згадалося раптом, — збрехала Кайса. — Хіба ж не дивно, що поліція так ніколи й не знайшла її?
— Дуже дивно, — знову втрутилася мати. — Та історія важко вплинула на Фруде. Він теж брав участь у її пошуках. Правда, Фруде?
Фруде мовчав.
— Її міг хтось убити, — вела далі Кайса. — Як ви думаєте?
— Цілком, — кивнув Фруде.
— Брат, точно брат її убив, — з залізною впевненістю сказала мати.
— Брат?
— Так, Аллан. Фруде бачив його з сестрою того вечора, коли вона пропала, — жінка кивнула вбік вікна. — Отам, на дорозі. Та Аллан усе заперечував. Хіба не підозріло? Фруде ж їх бачив!
— Ви їх бачили? — звернулась Кайса до чоловіка.
— Так.
— І впевнені, що то були вони?
— Чого це ви випитуєте? — не дивлячись на неї, відповів Фруде.
— І ви теж були в домі молитви, коли це трапилося? — Кайса намагалася привернути його увагу, але чоловіка більше цікавив «Євроспорт».
Мати виявилася говіркішою.
— Звісно, він там був і бачив, як Юлія пішла звідти раніше за решту.
— Що ж вони з братом робили надворі такої пізньої години?
— Звідки мені знати — Фруде вже дратувався.
Кайса повернулася до Свінгільд Ульсен.
— А ви знали її матір?
— Аякже! Я тоді працювала в санаторії.
— Справді?
— Технічним асистентом, як це гарно зветься. Ну, прибиральницею… Бачила її майже щодня. Вона була дуже добрим лікарем. Багатьом, хто зле чувся, допомогла. І… — жінка на мить замовкла, а тоді заговорила стишеним голосом. — Навіть декому з місцевих допомагала. Не одні потребували заспокійливого, так би мовити.
— Он як, — Кайса знову звернулася до Фруде. — Дивно, правда ж, що Аллан з сестрою кудись подалися серед ночі, залишивши спати вдома меншу сестричку?
Фруде вперше глянув їй просто в вічі. Рот скривлений, голос злий.
— Ти занадто багато розпитуєш!
— Та я…
Він ще голосніше підкрутив звук телевізора.
Розмову було закінчено.
Фруде Ульсен з несхвальною міною дивився, як мати напихає до рота шматок бісквітного торта. Вона голосно чавкала. Він ненавидів оте чавкання. Скільки можна просити її не чавкати? Мати була схожа на жирну свиню, живим нагадуванням його змарнованого життя. Це її вина. Стара язиката поплета, тільки й знає, що нудить, плете й плете щось, що купи не тримається, і цій журналістці наплела хтозна-чого. Чого це вона приперлася зі своїми розпитуваннями, що він бачив?
Клята, тлуста старушенція. Якби не ти, я жив би нормальним життям.
