Їй хотілось би мати своє ательє. Хоча б кімнату з денним світлом. Фарби мали несправжній вигляд попри приставлену до мольберта потужну настільну лампу. На всіх її картинах був зображений старий чоловік. У різних позах: лежав у ліжку, втупившись порожнім поглядом у стелю; біля вікна, задивлений у далину, стужений за волею; на стільці, загорнений у плед, замкнений у собі, сумний; у ліжку, спиною до глядача, ніби відвернувшись від усього світу. Картини мали підписи: «Сором», «Жага», «Зрада» і «Туга». Одна називалася «Радість» — там він стояв біля мольберта і малював; пензлик ледь торкався полотна, обличчя зосереджене, брови насуплені й ледь помітна усмішка.
Телевізор увімкнений на спортивному каналі, спорт її не цікавив, та вона не вимикала — хоч якесь товариство. Вона глянула на будильник — ще година, але голова відчувалася такою ясною, що їй захотілося почати новий сюжет.
— Це мало б бути щось імпресіоністське, мінливе світло, каскад барв, без розставляння акцентів.
— Як виразно я це пригадую, до найменших подробиць.
Вона часто розмовляла вголос з собою.
Час до часу клала руку на коліно, не могла довго водити пензлем по полотні — рука починала тремтіти. Вона пильнувала за годинником. Коли минула вже майже година, ковтнула піґулку, відкладену на столику біля ліжка й лягла.
Точнісінько тієї миті стрілки годинника показали дванадцяту, і світло згасло. Вона згорнулася клубочком під ковдрою, немов маленьке звірятко, далі розмовляючи сама з собою.
— Я іду білим піщаним пляжем, світить сонце, хвилі набігають на берег. Я боса, у м’якій шовковій літній сукенці, високо задираю поділ, коли хвилі накочуються на ноги.
— Привіт! Я називаюся Кайса Курей. Чи можна з вами поговорити?
Жінка, трохи за сімдесят, приглядалася до неї у щілинку прочинених дверей. Кайса помітила її обличчя у вікні вітальні між квітковими горщиками, коли поверталася вчора додому після розмови з Фруде Ульсеном та його матір’ю.
— Мені нічого не треба, — сказала жінка.
Кайса запевнила, що нічого не продає, вона журналістка.
— Ви мешкали тут, коли в селі ще був санаторій?
— Я живу тут усе життя, — жінка зо дві секунди уважно розглядала Кайсу, а тоді всміхнулася. — Ви маєте зовсім нестрашний вигляд, можете зайти до хати.
— Нас зовсім не втішила перспектива появи психіатричної лікарні по сусідству. Але минулося без проблем, — розповідала Ґюнвур Сюнне (так звали жінку), ведучи гостю коридором до захаращеної меблями вітальні.
На двох підвіконнях густо стояли одне біля одного квіткові горщики: азалія, фіалки, дві орхідеї і барвисті бегонії. В одному кутку росла велетенська юкка. Вся стіна над канапою була в родинних фотографіях різних розмірів, а стіна над телевізором — з фотографіями внуків. Ґюнвур відпустила ходунки, поволі опустилася в бордовий фотель, а Кайсу запросила жестом сісти на канапу по інший бік столу.
Кайса відмовилася, мовляв не варто клопоту, але Ґюнвур наполягала. На кухні стоїть кавник зі щойно завареною кавою, чи не була б вона така ласкава принести його?
На кухні панувала ідеальна чистота, мийка з нержавійки так блищала, що в неї можна було дивитися, як у дзеркало. Кухонні шафки з темного дерева, скло в дверцятах скріплене свинцевими перемичками. Плетені гачком фіранки, на столі — мереживні серветки в гарданґерському стилі. Усе в домі свідчило про любов Ґюнвур до рукоділля. Кайса помітила плетиво на столі у вітальні, вишиті картини на стінах і гаптовані подушки на канапі.
— Які саме пацієнти лікувалися у санаторії? Звідки вони були? — поцікавилася Кайса.
— З усієї країни, люди, яким заважкою була їхня ноша. Філіжанки в шафці над мийкою, — вставила вона й заговорила голосніше, коли Кайса пішла на кухню по філіжанки. — Більшість страждали від нав’язливих думок, страхів і депресії — на цьому й спеціалізувалися лікарі, я гадаю. Пацієнти лежали там довго, їх ще до того багато разів госпіталізували десь в інших закладах. Усі доглянуті, мабуть, самі оплачували частину лікування. Це ж була приватна інституція, але з державною дотацією.
Кайса поставила філіжанки на стіл, налила каву.
— Ким ви працювали?
— Кухаркою.
— То з пацієнтами зрідка контактували?
— Чому ж зрідка? Хворі часто допомагали на кухні. Це було одним з видів терапії. Ще вони займалися рукоділлям, ткали, малювали, таке різне. Ми тримали курей, кілька корів, овець, доглядали невеличкий городець. Пацієнти всюди докладали рук.
— Скільки їх загалом лікувалося?
