— Вона хотіла бути зі мною, вона була нездорова, вона благала мене забрати її з Кістевіки. Я… піклувався про неї.
— Так, це правда. Я тобі вірю. З цим усе гаразд… Відвези нас на берег, і ми все владнаємо.
— Запізно…
Кайса бачила, як напружилися його ноги, він налаштувався до нападу. Та саме тієї миті, як Кайса набрала в легені повітря, готуючись зістрибнути за борт, Юлія позад Нільса зіп’ялася на ноги. Жінка на щось натиснула, схопилася за штурвал і швидко крутнула ним. Яхта різко перехилилася на другий бік, гік великого вітрила з неймовірною швидкістю розвернувся.
Нільс Лієр-Гольм навіть руками не встиг затулитися. Коли яхта дала крен, він втратив рівновагу. Гік з глухим стуком вдарив його по голові, і він боком полетів за борт.
Кайса щосили вчепилася за ванти, проводячи його поглядом. Рятувальний жилет роздувся, але Нільс не подавав жодних ознак життя. Не рухався. Безживне тіло Нільса Лієр-Гольма зникло в темряві у кільватері.
Кайса з силою розчепила судомно стиснуті на штурвалі Юлині пальці. Яхта втратила хід, бо вітрила впіймали вітер з іншого боку. Переднє вітрило безладно лопотіло, гік великого вітрила знову розвернувся до протилежного борту. Треба було направити яхту проти вітру.
— Як запустити двигун? — крикнула вона до Юлії, яка сиділа на лаві й бездумно дивилася в море. Двічі пролунав тихий писк, коли вона натиснула ґудзика зі значком кола, перерваного вертикальною рискою вгорі. Може, запалювання на човнах вмикається іншою клавішею? Кайса натиснула на іншу, позначену великою лампочкою у півколі зі стрілкою, і почула під ногами рівномірний гул. Обережно натиснула вперед важіль. Намагалася згадати, як згортаються вітрила. Спершу переднє вітрило, це найпростіше.
— Тримай штурвал, — попросила Кайса, але Юлія не реагувала.
Кайса взяла її за руку, затиснула пальці на штурвалі.
— Тримай!
Юлія не дивилася на неї, але слухняно, мов робот, стиснула пальці. Кайса потравила шкот нап’ятого переднього вітрила, воно повністю обвисло. Вона потягнула за інший кінець: вітрило поволі, але охайно почало загортатися навколо фор-штаґа. Спершу Кайса звірила курс, а тоді кинулася в кокпіт, схилилася під вітрозахисним тентом. Господи, скільки кінців! Раніше вона вже щось подібне робила, однак завжди під керівництвом когось досвідченого. Це таке вітрило, яке загортається навколо щогли. Думай, думай, як це робиться! Відпустити стопори. Відпустила. Кілька кінців випустилися, але один був намотаний на лебідку й утримував вітрило в натязі. Якщо звільнить кінець з лебідки, то зможе повільно його відпускати, і вітрило ослабне. Здійнявся жахливий гуркіт, шків з металічним звуком бився до гіка. Вона смикала за різні кінці, визирнула з-над тента, щоб бачити гік, і нарешті знайшла правильний кінець, за який треба тягнути, щоб спустити вітрило. Заклала його на шків, вхопилася обома руками за корбу й, розставивши широко ноги та налягаючи всім тілом, щосили крутила руків’я. Піт котився обличчям, дихання збивалося. Нарешті вона зуміла зафіксувати кінець і закріпити його стопором. Кайса кілька разів глибоко вдихнула й повернулася до штурвала, відчепила Юлині пальці.
— Я тебе люблю, — прошепотіла Юлія.
Кайса здивовано глянула на неї.
— Що ти сказала?
Губи Юлії ворушилися, але слів більше не злітало. Вона сиділа, скоцюрбившись, втупившись порожнім поглядом кудись у нічну пітьму.
Кайса повела яхту в тому напрямку, де, як їй здавалося, Нільс упав за борт. На ньому був рятувальний жилет, потонути він не міг. Мертвий чи лише непритомний? Вона довго кружляла на тому місці, але Нільса не знайшла.
Кайса взяла курс на вогні по правому борту, припускаючи, що там — Мосс. Вона не знала фарватера біля Мосса, уявлення не мала, яка там гавань, ніколи не керувала такою великою яхтою. Кайса втомилася до краю, трусилася від плачу й холоду.
Було ще темно, але небо на сході почало світліти й забарвлюватися блакиттю. До причалу підходив пором. Кайса скинула швидкість. Ніяких ознак життя ні на борту порома, ані на причалі. Ніяких звуків, ні людей, ні автівок, які чекали б заїзду на пором. Трохи далі вона завважила вузький канал — може, туди? Поволі скерувала яхту вбік, пристала до берега й пришвартувалася.
Юлія далі сиділа, застигла, мов соляний стовп, не реагувала на її звертання. Чи безпечно відлучитися від неї? І знову запульсувала думка, дуже часта за останні години: «Я не маю вибору».
Попереду виднівся місток. Кайса побігла вздовж каналу, піднялася східцями на набережну. Якесь авто саме об’їжджало дорожній острівець. Вона вискочила на дорогу й замахала руками. Авто зупинилося, чоловік на кермом кілька секунд налякано дивився на неї, перш ніж наважився опустити вікно.
— Допоможіть мені, викличте поліцію!
Юлія не опираючись дозволила покласти себе на ноші. Кайса на секунду зазирнула їй в очі, та це було однаково, що дивитися у вічі сліпому.
