Як йому могло таке спасти на думку? Привести сюди чужу жінку, у її кімнату? Розбурхати її, посіяти хаос у її думках.
Жінка пильно дивилася на неї. Це було неприємно.
— Ти — Юлія? — запитала.
Вона голосніше ввімкнула звук телевізора. Жінка встала, похитнулася, ступила крок убік, щоб не впасти, підійшла до вмивальника, налила в горнятко води, знову сіла на ліжко й відпила кілька ковтків. А тоді заплакала, хлипала й пила воду. Коли жінка знову заговорила, голос став чистіший.
То вона теж тут житиме?
Дихати повільно. Вдих-видих, вдих-видих.
— Ти була тут, усі ці роки?
Дихати повільно, видихати бридке й неприємне, вдихати спокій. Вдих-видих. Вдих-видих.
— Ти добровільно пішла? І взяла з собою картину, яку подарував Крез? Ти знала, що то справжній Мунк?
Дихати. Вдих. Видих. Жінка далі щось говорила, але її голос поступово танув, обличчя розпливалося. Поволі жінка й зовсім зникла. Сама ж вона опинилася в зовсім іншому місці, де існувала лиш вона. У тому місці було безпечно.
Кайса гойдалася. Десь плюскотілася вода. Як приємно, їй хотілося спати, довго спати, вона втомлена, дуже втомлена. Раптом вона перекотилася набік, спробувала вхопитися за щось руками, але не зуміла; спробувала сісти й не змогла. Вдихнула, але повітря майже не було, щось стискало губи. Спробувала забрати те, що заважало дихати, підняти руку. І все марно.
Було темно, хоч крізь маленькі отвори по боках сіялося трохи примарного світла. Поступово очі звикли до сутіні. Ноги стягнуті липкою стрічкою, руки скручені за спиною. Паніка вибухнула десь у сонячному сплетінні, ударною хвилею поширилася жилами; Кайса похапливо втягувала носом повітря, у голові гупало так, наче хтось стояв поруч і щосили бив у барабан.
Вона змусила себе поволі дихати носом. Трохи полежала спокійно, а потім, звиваючись, підповзла ближче до світла. Підлога під нею гойдалася. Назовні море. Отвори — це ілюмінатори; те, на чому вона лежала, — лежанка, яка звужувалася на одному кінці.
Я лежу в носі човна.
Дихай повільно, спокійно, спокійно.
Поступово вона зуміла опанувати себе. Паніка відступила, хоча пульс далі гатив, мов шалений, і гупало у вухах.
Мене скинуть у море. Треба звільнитися, треба вибратися на палубу!
Вона знову змусила себе лежати непорушно, дихати й прислухатися. Гулу двигуна не було чути, лише далеке шарудіння вітру й плюскіт хвиль, розітнених килем. Вона визирнула в ілюмінатор. Був пізній вечір, небо ледь захмарене, сяють зірки, біла пінява пропливає повз борт. Зійшов місяць. Хвилі дрібні, без западин між ними. Суденце йшло з доброю швидкістю. Ось воно нахилилося на один бік.
«Це яхта», — подумала вона.
Чи тут є якийсь інструмент? Щось гостре? Вона роззирнулася, повернулася набік, підсунулася вперед, потім назад, перекотилася і стала на коліна — застогнала.
Раптом почула кроки, хтось підходив до дверей. Кайса миттю впала на бік і завмерла. Намагалася дихати нечутно, заплющила очі, коли постать схилилася над нею. Слабкий запах жінки. Тепер вона її згадала.
Жінка знову зникла.
«Жінка з підвалу, вона теж тут. І вона, і Нільс Лієр-Гольм, — подумала Кайса, почувши чоловічий голос. — Невже, справді, Юлія? Дуже схожа, але неймовірно худа, майже висхла, гострі риси обличчя, де й поділися круглі щічки зі шкільної світлини. Він скине мене за борт? Чи спочатку уб’є?»
Раптом Кайса побачила в поличці над головою шуруп, який стирчав на кілька міліметрів. Вона знову стала на коліна, потім зіп’ялася на ноги; стояла зігнута й намагалася якнайвище задерти руки, щосили стиснувши лопатки. Пальцями намацала шуруп, зачепила за нього липку стрічку, щосили шарпнула й здушено зойкнула від гострого болю. Щось тепле потекло зап’ястком. Але, зціпивши зуби, вона раз по раз повторювала спроби. Дуже важко було втримувати рівновагу зі зв’язаними ногами, і ось нарешті бажаний звук — стрічка надірвалася. Після численних спроб Кайса помітила, що руки стали вільнішими. Раптом яхта змінила галс, вона впала, але відразу піднялася, знову намацала шуруп і взялася до роботи. Скільки часу це тривало, скільки разів падала й піднімалася, сказати не могла, здавалося, цілу вічність. Усі відчуття загострені до краю, чи не йде хтось, чи не чути кроків, голосів?
Нарешті їй вдалося розірвати стрічку. Кайса здерла з рота скоч, застогнала від болю, висмикнувши кілька волосків на верхній губі.
