Ого. Пам'ятаєте, які тьотьки в Рубенса?? На дієті не сиділи. Думаю, він просто хтів похвалитися друзям, що добре годує кохану дружину.
Але направду, кандаулезізм (чи його прояви) - штука доволі поширена. Можливо, не так в реалі, як у сексуальних фантазіях. А вони, як відомо, штука бєзобідная.
Чоловік моєї подружки зізнався їй, що під час оргазму взагалі уявляє, як її трахають ще парочка мучачіків. Вона не образилася, бо, кажись, уявляє десь те ж саме. І ще так, щоби на них всі дивилися. От він - істинний ексгібіціонізм жіночий. Публічне зґвалтування, десь там на площі тощо тощо - всі ці штуки можна знайти у веселого українського письменника Вовки Єшкілєва. Ех, які ж там картинки! Образи, і теап. Ілюстрацій Єшкіль не малює. ВСЬО, брати і сестри, я вже аж задофіга тут накатала. Займайтеся сексом і художньою творчістю. LOVE, SЕХ, DRІVЕ. Фор евер ваша Сочевиця.
Сочевиця - то таке моє журнальне псевдо. Смачно і здорово, направду.
Коли нічого путнього в голову не лізе, треба красти порші в сусідів-депутатів. Однаково тобі вони личитимуть більше, ніж його зацофаній дружині. Гм…
Катакана Клей міркувала, що би то собі вибрати: червоний порш чи синій ягуар.
– А що би то собі вибрати, - питала вона в Аскольда, - червоний РОRSCНЕ чи синій JАGUАR?
– Одна фара порша коштує чотири тисячі євро… - попорпавшись в Інтернеті, виніс вирок Аскольд.
– Та-а… - Катакані стало скучно. - Я ж не про купівлю.
– А про що?
– А як?
– Ну, знаєш, панки на поршах не їздять…
– А на ягуарах?
– І на ягуарах.
– Гм. Погано.
– Це, Като, знак статусу.
– До сраки статус, нє?
– Ну, до сраки, ОК, але ти повинна заробляти, щоби…
– Нічого я не повинна. Можна купити стару розбехану машину 66 року випуску.
– І доїхати до неї від звалки до під'їзду, а потім молотком відбивати від льоду, щоби рущити хоч кудись ізранку.
– Катакані практичні питання були невідомі. А все, що невідоме, або дуже сильно її займало, або не цікавило анітрішечки. Тут був другий випадок.
– Ненавиджу тупі бюргерські машини середнього класу. Тойоти, фольксвагени, хонди, школи… бє. А один мій знайомий, що вчиться в нас в ін-язі в аспірантурі дуже довго відкладав, жлобив, кожну копієчку сейвив, а потім… КУПИВ СОБІ ТАВРІЮ!!! Нє, їй-бо, я би на ровері ліпше їздила.
(Аскольд уже знає, що ровер - це ровер, в сенсі велосипед, а не марка машини).
– Не доб'єшся від тебе нічого, - зітхає Ката і йде писати листа другові Фікусу. Той саме збирається проходити якийсь страшний електроаналіз мозку, коли
– А мене тепер тільки машинки цікавлять… А ти чого туда йдеш? Просто цікаво?
– Тому що мене ТІЛЬКИ машинки цікавлять!!! Тобто, вже нічого, крім ВМW, взагалі не цікавить.
(Ката думає, що бі-ем-дабл ю - також ат стой попсовий, але Фікусу не каже).
– Ну от…- зітхає вона, - Я теж піду мозги тоді світити…
– Нє, у тебе все нормально - ліва півкуля думає про порш, права - про ягуар. А в мене обидві - про бмв. Це вже паранойя.
Ката замислюється над таким діагнозом, але не надовго. Бо Фікус відразу ж повідомляє, що хоче якнайшвидше забратися зі своєї клятої Москви й податися кудись за маршрутом «Польща - Париж - Берлін» (ну, так Фікус написав!), попередньо «взявши банк» де-небудь у Києві. Тільки для цього йому слід було виробити закордонний паспорт.
– Угу, - погодилася Ката, - без паспорта в банк - ані ногою. І в Париж заходити тоже не можна.
