— У вас однаково нічого б не вийшло. Він був затятим фанатиком і не став би домовлятися з чаклуном. А ви не вмієте розв’язувати язика таким упертюхам, не вмієте
Ківан про це знав. Позавчора він з Ґарваном аб Малахом проводив обшук у кабінеті тамтешнього старшого поборника, який, хоч і був усунений з посади канцлера князівства, поводився, ніби нічого не сталося, і продовжував розсилати директиви всім місцевим урядникам. Така сама ситуація склалася і в усіх інших князівствах, куди вже надійшли нові королівські укази. Начальники реґіональних діоцезів не наважувались оголошувати їх протизаконними, чекали на рішення Поборчої Ради, а тим часом тихо саботували ясно висловлену волю короля. Поборча ж Рада не могла скасувати ці укази з тієї простої причини, що Імар не подавав їх на затвердження — і формально мав на це право, позаяк на них уже стояв підпис канцлера, чиї обов’язки наразі виконував Дивлін аб Ґалховар. Правда, самі поборники не визнавали цього призначення і вважали законним канцлером Айвара аб Фердоха.
Найважливішим з усіх останніх королівських рішень був, безперечно, указ про утворення Державної Ради, ухвалений ще першого дня протистояння. Відповідно до нього, Державній Раді, що мала складатися з усіх лахлінських князів, передавалися повноваження Поборчої Ради, не пов’язані безпосередньо з питаннями віри. Це був той самий крок, до якого не вдавався жоден Імарів попередник, що конфліктував із Конґреґацією. Досі лахлінські королі лише намагалися зміцнити свою владу за рахунок поборників, а коли їм це вдавалось, вони й гадки не мали ділитися своїм здобутком із вельможами, які, на відміну від упокореної Поборчої Ради, не були б такими слухняними до королівської волі.
А Імар мав зовсім іншу мету. Він прагнув знищити Конґреґацію (хоча й не говорив про це відкрито) і задля здійснення свого величного задуму був готовий віддати такий ласий шматок владного пирога князям. Зрозуміло, що на саму думку про це князі аж облизувались, однак не були певні в спроможності короля взяти гору в цій боротьбі, тому переважно займали позицію пасивної підтримки…
— А як там з Державною Радою? — запитав Ківан. — Усе по-старому?
Елвен легенько стенула плечима.
— Ну, по-старому бути ніяк не може, бо минуло ж лише десять днів. Південні князі ще навіть не отримали про це звістки. А вчора до столиці прибув лорд Огран, старший син делганського князя Ґлина аб Майгевіна. Привіз від батька листа із запевненнями в цілковитій відданості Короні. Про Раду там жодним словом не йшлося, але ввечері я обшукала Огранові покої і знайшла в схованці офіційну княжу грамоту з повноваженнями представляти Дин Делган у Державній Раді. Вони просто вичікують, куди схиляться шальки терезів. І наша з вами задача, лорде Ківане, якнайшвидше схилити їх у правильний бік. Сьогодні вдень я зустрічаюся з лордом Ейнаром, ми обговоримо деякі зміни в тактиці дій повстанців. Треба врешті спровокувати поборників на штурм.
— Якщо хочете знати мою думку, пані, — обережно мовив Ківан, — то вони не піддадуться на жодні провокації. Ейнар трохи перегнув палицю зі своїми диверсійними рейдами, і тепер поборники бояться потикатися в ущелину. Розуміють, що там на них чекає нищівна поразка.
— Але ж не можуть вони цілу зиму сидіти на місці. Тим більше, що за таких обставин тримати облогу немає ніякого сенсу. На їхнє командування дедалі дужче тиснуть зі Священної Канцелярії, вимагають рішучих дій. Поборчій Раді конче потрібна гучна перемога, яка зміцнить її позиції у протистоянні з королем.
— Вони непогано грають на тому, — зауважив Ківан, — що протидія з боку короля заважає їм упоратися з нашим повстанням.
