— На це ведеться простий люд, але його думка нічого не варта. Для нас головне, що думає шляхта, надто ж вища шляхта. А вельможі в столиці й по всьому північному заходу вже починають кепкувати з безсилля поборників — і через їхніх слуг ці настрої потроху передаються в народ. Слабкість може викликати співчуття, та аж ніяк не повагу. І якщо ви вжалите поборників ще болючіше, ще дошкульніше, ніж робили досі, вони просто не матимуть іншого вибору, їм доведеться піти в наступ. Саме про те, як це влаштувати, я й збираюся поговорити з лордом Ейнаром. А після того, що ви вичворили зі старшим поборником Касневида, гадаю, було б несправедливо обійти увагою його колеґ із Дин Делгана та Бланаха. Нехай Ейнар трохи розважиться. Йому давно кортить пустити кров високопоставленим поборникам.
На її останні слова Ківан мерзлякувато пощулився — та зовсім не через те, що в кімнаті було холодно. Помітивши це, Елвен кивнула:
— Розумію, вас трохи лякає Ейнарова жорстокість. Мені це теж не до вподоби. Він убиває не лише з необхідності, а й для власної втіхи. Але ми мусимо з цим миритися. Лорд Ейнар дуже корисний для нашої справи, він відважний боєць і вмілий командир, без нього нам не вдалося б організувати постання. А що ж до його надмірної жорстокості… Я певна, що з часом він її позбудеться. Вона в нього не вроджена, це наслідок важкого минулого, про яке я не маю права говорити. Та повірте — йому не позаздриш.
— Якщо ви маєте на увазі його колишню службу Ан Нувінові, то я й сам про це здогадався. Але ж ви звільнили його.
— Так, звільнила. Не думала, що зможу це зробити, проте зробила. І тепер Ейнар потроху повертається до нормального життя.
— Тоді ви й інших можете звільнити, — заговорив хлопець про те, що вже кілька днів вертілось у нього в голові, відколи він здогадався, що Ейнар аб Дилан раніше був чорним чаклуном. — Гадаю, на Абраді знайдеться чимало наших братів та сестер, що з молодості та нерозважливості потрапили в тенета Ворога і тепер гірко шкодують про свій вчинок.
Елвен мовчки задивилась у вікно. Її маґічний зір, як і Ківанів, легко проникав крізь чари затемнення назовні, де потроху починало розвиднюватися.
— Я вже думала про це, — промовила вона за хвилину. — Такі чаклуни стали б нам у великій пригоді, не кажучи вже про те, що цим би я зробила добру справу, порятувала б людські душу. Та поки не знаю, як їх знайти. Але щось вигадаю. Неодмінно.
Усе своє життя Ґлиніш вер Лейфар всіляко уникала зустрічі з чорними чаклунами. І це здавалося б нормальним, якби не одна обставина — протягом останніх чотирнадцяти років, починаючи ще зі шкільних часів, вона сама служила Ан Нувінові. А проте, донедавна Ґлиніш не мала жодних контактів із колеґами-чорними, живцем бачила лише впокорених, що їх відьми тримали на Тір Мінегані для тренувань та вивчення властивостей Темної Енерґії, і такий стан речей її цілком влаштовував. Вона ніколи не відчувала потреби в спілкуванні з іншими слугами Китрайла, завжди була гордою одиначкою, тому їй геть не сподобався наказ приєднатись до темного кола чаклунів, щоб спільними зусиллями захопити Ейрін вер Ґледіс.
Ґлиніш не вірила, що від їхньої співпраці буде якесь пуття. Ці бовдури вже засвідчили свою неспроможність на Іхелдиройдському тракті, коли влаштували ту бездарну пастку і лише посприяли дочасному пробудженню Первісної Іскри. А якби цю справу від самого початку доручили їй, усе було б гаразд. Вона б не стала квапитись і гарячкувати, а просто дочекалася б, коли дівчину привезуть на Тір Мінеган, і за першої ж зручної нагоди затягла б її до Тиндаяру. Без знань і навичок, запозичених у Ґвенет вер Меган, Ейрін не змогла б нічого вдіяти.
А тепер ситуація гранично ускладнилася. Ейрін вер Ґледіс прибула на острів могутньою відьмою, що цілком контролювала свою величезну силу і в разі потреби могла захистити себе. Утім, якби йшлося про звичайне вбивство, ніяка сила не врятувала б її. Ґлиніш тішилася цілковитою довірою з боку відьом, мала вільний доступ до дівчини, вже провела з Ейрін чотири заняття, асистуючи Івін вер Шінед, а ще одне — самостійно, з теорії передбачень, і, схоже, справила на неї гарне враження. Отож було б зовсім неважко заскочити її зненацька й завдати єдиного, але влучного та смертельного удару.
Інша річ — захопити живою. Як свідчив досвід багатьох століть, відьми вкрай неохоче втрачають свідомість, куди легше їх просто вбити. Іскра визнає лише природний сон, а будь-який непритомний стан, викликаний хоч чарами, хоч фізичними травмами, вважає проявом хвороби й намагається чимшвидше повернути свою відьму до тями. Певна річ, і секундної безпорадності вистачить для того, щоб перенести Ейрін у Тиндаяр, де на неї вже чигатимуть демони та чудовиська. Хтозна, скількох із них вона вб’є, мабуть, багатьох, та зрештою геть знесилиться і знепритомніє від цілковитого виснаження, з яким навіть Первісна Іскра не зможе нічого вдіяти. А тоді вцілілі демони схоплять дівчину й затягнуть углиб Ан Нувіну, до Темного Володаря…
