У теорії цей план видавався простим і безвідмовним, але на практиці був майже нездійсненним. Проблема полягала саме в тій одній-єдиній секунді, потрібній для того, щоб закинути Ейрін у Тиндаяр. Ґлиніш мала завдати не лише влучного, а й точно вивіреного удару, бо якщо він виявиться засильним, дівчина помре, і її Первісна відлетить на пошуки нового носія. Якщо ж заслабким — то не буде ніякої секунди, і вже наступної миті Ґлиніш сама опиниться в Ан Нувіні. Крім того, на успіх вона могла розраховувати, лише залишившись із Ейрін віч-на-віч, щоб їй ніхто не завадив у найвідповідальніший момент. Відтепер така нагода мала траплятися щотижня, під час занять з передбачень; та, на жаль, вони проходили у відьомському палаці, який, разом із прилеглою територією, був надійно відгороджений від Тиндаяру за допомогою блокувальних артефактів, дерайтирів. Звичайно ж, Ейрін не сиділа постійно в Тах Ерахойді, у вільний час вона гуляла по всьому Абервену, іноді забиралась аж до передмість, але переважно трималася на людях, завжди була насторожі, і, як правило, її в таких прогулянках супроводжували подруги-відьми або ж кузина-чаклунка…
— Тут і справді все глухо, — пролунав із темряви Тиндаяру голос Фейлана аб Мередида. Опальний професор з Кованхара не захотів брати на віру слова Ґлиніш про надійність відьомського блокування Тах Ерахойду і врешті-решт, через два тижні після їхньої першої зустрічі, наважився прийти під Тір Мінеган, щоб навіч пересвідчитись у цьому. — Ні шпаринки, ні найменшої слабинки відьми не залишили.
— Про це я вам і твердила, — сказала Ґлиніш. — Доведеться зачекати, поки дівчина почне мені довіряти, ми з нею потоваришуємо, і я зможу запросити її до себе в гості. А інакше нічого не вийде.
— На той час блокування може поширитись і на ваше житло, — зауважив Фейлан. — Самі ж говорили, що відьми поставили за мету захистити весь Абервен. А ви, напевно, мешкаєте десь у середмісті, неподалік від палацу.
У його останніх словах чулася ледь прихована допитливість. Ні він, ні решта чорних, з якими Ґлиніш мусила працювати, не мали жодного уявлення, хто вона така, не бачили її в обличчя й жодного разу не зустрічалися з нею поза Тиндаяром. Вони знали її під вигаданим ім’ям Падерай вер Їллеґ, тож у разі, як їх схоплять, могли назвати лише його. Це, звісно, не вбезпечувало Ґлиніш від викриття, бо вже сам факт, що вона досить часто спілкується з Ейрін, звужував коло підозрюваних лише до десятка чаклунок, але так у неї буде час для останньої спроби виконати свою місію.
— До мого району черга дійде ще нескоро, — стримано відповіла Ґлиніш. — Крім того, останніми днями аж п’ятеро абрадських королів звернулися до відьом з проханням установити захист у їхніх палацах, а особливо — в скарбницях. Досі вони й не чухалися, хто шкодував грошей, хто просто вважав це зайвим, покладаючись лише на сиґналізацію, та після того, як ви спробували викрасти відьмачих кузин і показали всьому світові, що Братство має серйозні політичні амбіції… — Зо хвилю вона помовчала, вагаючись, а потім заговорила знову: — Це не моя справа, професоре, і не подумайте, що я вас повчаю. Але ви повинні знати, що ваше втручання в боротьбу за катерлахський престол призводить до прямо протилежного ефекту. Буквально вчора я випадково почула уривок розмови між двома найстаршими, Лорною вер Шерен і Енид вер Ґвенліан. Вони обговорювали справи в Катерласі і, власне, нічого особливого не сказали. Проте мене насторожила їхня непохитна впевненість у тому, що Бренан аб Ґрифид невдовзі стане королем. Я добре знаю відьом і знаю, що найстарші вкрай обережні у висловлюваннях, бо дуже не люблять помилятися. І якщо вони на людях поводяться так, ніби відьмак уже король, то мають на це вагомі підстави.
— Дякую за інформацію, колеґо Падерай, — цілком байдуже мовив Фейлан. — Коли випаде нагода, перекажу це молодому Йорвертові аб Торвалу. Мене самого катерлахські справи не обходять, а в Карсаллоґу я лише виконував його прохання. І зробив усе точнісінько так, як він просив. Просто інсценував невдалу спробу викрадення.
— Он як? — мимохіть зацікавилася Ґлиніш. — Він хотів створити враження, ніби Братство заміряється на Катерлах?
— Схоже на те. І мені здається, що Йорверт якраз планував посприяти відьмакові.
— Але навіщо? — здивувалася Ґлиніш, та вже наступної миті й сама второпала. — А, зрозуміло! Невдача лорда Бренана в Катерласі розв’язала б найстаршим руки, і вони б знову повернулися до своєї ідеї всадовити його на кередіґонський трон. А лордові Йорвертові, як майбутньому герцоґові Нарвонському, зовсім не до вподоби перспектива отримати собі за сусіда короля-відьмака, ще й на пару з королевою-відьмачкою. Це логічно… Та повернімося до наших справ. Я й далі наполягаю, що ми не повинні квапитися. Тут треба діяти поступово і розважливо. Тепер я часто спілкуватимуся з Ейрін вер Ґледіс, потроху налагоджуватиму з нею стосунки, здобуватиму її довіру. Не знаю, скільки часу на це піде, але доведеться набратися терпіння. Зайвий поспіх лише все зіпсує.
